Меню
Головна
Надвірнянський Деканат
Молитвослов
Правлячий архиєрей
Собор Святого Володимира
Бібліотека
Церковний календар
Дошка оголошень
Шлях до Христа
Шлюбні оповіді
Розпис Собору
Контакти
ФОТО
Притчі
Архів
Закон України Про свободу совісті та релігійні організації
Законодавство України
Цікаві Сайти
Статті
Християнські фільми
Архиєрей на спокої

Підрозділи
Чи є у Бога план для тебе?

Звідки у Церкви гроші?

katja_v_lavke_svechi_400_01

Не запах ладану і воску зустрічає відвідувача біля входу в багатьох православних храмах - а дзвін монет і розмови про гроші. Свічки, іконки, освячене масло, просфори, хрестики - все це пропонується в «свічкових скриньках», що розташовуються біля входу в храм або навіть в самому храмі.

Якщо людина знає Євангеліє - вона зразу ж згадує, що Христос вигнав торговців з храму. Якщо людина Євангелія сама не читала - що ж, рано чи пізно знайдуться «доброзичливці» з якої-небудь секти, які не відмовлять собі в задоволенні ткнути пальцем в чужий гріх. З гнівним обуренням вони звернуть вашу увагу на очевидне протиріччя між життям Православної Церкви та Євангелієм ... Але ж Євангеліє читають і православні священики. Чому ж у наших храмах дзвенять гроші?

Гроші в храмі - це плата за те, що ми живемо в умовах, вельми відмінних від того культурно-побутового середовища, в якому складалися підвалини православного життя. Це наша плата за те, що ми живемо не в традиційному суспільстві, не в селянській громаді. Ми - жителі міст, до того ж північних, а аж ніяк не палестинських або грецьких.

Уявімо собі основи церковної «політекономії» в ту пору, коли панувало так зване «натуральне господарство».

Що потрібно було для повсякденного життя храму? Хліб і вино для таїнства Причастя. Віск для свічок, оливкова олія для лампад, ладан-пахощі для кадіння. Все це зовсім не екзотично і не дорого. У грецького, сербського, болгарського селянина (а саме звідти до нас прийшов православний уклад життя) все це було під рукою. Хліб він вирощував свій. Вино робив зі свого винограду. Маслинне дерево росло на його ж пасовищі. Як ладан могла згодитися смола, зібрана з дерев (перш за все - сосен і кедра).

Грошей майже не було (особливо на селі). Люди приносили в храм частинку того, що вони виростили або зробили самі. Вони не купували свічки у храмі - а приносили з дому свої. Вони не купували в храмі пляшечку з олією для своїх домашніх лампад, але з дому приносили зроблену їхніми руками олію. Вони не купували в храмі проскур, але свій, домашній хліб чи борошно приносили для храму. Вони не купували в церковній лавці ладан, привезений з-за кордону, але самі ділилися з храмом зібраною ними смолою. Те, що ми сьогодні виносимо з храму, ще сто років тому люди (принаймні, селяни) в храм приносили.

Селянин розумів, що він не є творцем свого врожаю. Так, його праця і її внесок великий. Але без дощу і без сонця - хіба дала б плід зорана ним земля?! Всі жнива він з надією дивився на небо. Тепер у нього є урожай - і почуття справедливості вимагає бути вдячним Небові. Частинку свого врожаю, частинку своєї праці він приносить до вівтаря: «Ти дарував цей дар мені, Господи, я дякую Тобі за нього і приношу у відповідь дар, хоча й символічний».

Саме в цьому сенс освячення меду, яблук, винограду у серпневі церковні свята. Яблука не стають смачнішими або святішими від принесення їх у храм. Просто душа вчиться бути вдячною. Як одного разу зауважив англійський письменник Честертон, релігійне виховання малюка починається не тоді, коли батько починає розповідати йому про Бога, але коли мати вчить говорити «спасибі» за смачно випечений пиріг.

Отже, люди приносили частинку своєї праці в храм. Так сьогодні на панахидах, поминаючи своїх близьких «за упокій», люди приносять з дому печиво, яблука, пряники, цукор, млинці і ставлять їх на панахидний столик. По закінченні молитви частину принесених продуктів вони віддають церковнослужителям, частину - пропонують всім, хто знаходиться в храмі, частину - роздають жебракам біля храму. Ось так само раніше відбувалося і з найважливішою церковною службою - з Літургією. Люди приносили з дому вино і хліб, передавили їх священикові з проханням помолитися за тих, хто приніс ці дари і про тих, за кого вони принесені. Це й було те, що сьогодні називається «просфора». По-грецьки це слово означає жертву. «Просфора» - те, що приноситься в храм, приноситься в жертву, а не те, що несеться з храму.

Але сьогодні люди вдома не печуть хліб і не роблять вино. Більше того - ні домашня випічка хліба (у тих сім'ях, де вона збереглася), ні домашнє виготовлення вина або свічок зараз майже ні для кого не є основним видом праці. Люди живуть іншими роботами, і ці інші види праці дають їм їжу й заробіток. Але де б не працювала людина - її релігійна совість нагадує їй: у своїй роботі ти користуєшся тими талантами, тими дарами, тими можливостями, що дарував тобі Творець. Так хоча б частинку їх поверни в Його храм з вдячністю. Як же інженеру або трактористу, журналісту або вчителю частинку своєї праці принести в храм? Не деталь ж від трактора приносити і не примірник газети з своєю статтею ... - Так у нас є знаки, що виражають плідність праці в самих різних сферах. Це те, що в сучасній політекономії називається «загальний еквівалент». Гроші.

Частина того, що людина заробила, вона у вигляді грошей приносить до храму. Ці папірці вона міняє на те, що не зробила сама, але що треба для служби в храмі: на свічки, хліб (просфори), вино, масло, ладан ... Для стороннього погляду тут відбувається явна торгова операція: гроші змінюються на предмети. Насправді все інакше. Людина приносить свою жертву. Але ж грошову купюру НЕ запалиш замість свічки, а монету не покладеш в кадило замість ладану. Що ж - Церква заздалегідь подбала про те, щоб потрібні речовини були заготовлені. Свічку не потрібно робити самому і везти до храму через півміста. До церковного порога прихожанин може піднести свою жертву у вигляді монетки, а вже всередині храму йти зі свічкою в руці.

Ми не бачимо в цьому акті купівлі-продажу. «Свічковий ящик» - це скоріше той перехідний тамбур, який допомагає людям з сучасної цивілізації безболісно перейти (хоча б в одному відношенні) у світ давньої традиції. І тому ми не вважаємо, що наявність «свічкового ящика» біля храму порушує Євангельську заповідь або податковий кодекс.

Патріарх при зустрічах з духовенством постійно підкреслює, що в храмах не повинно бути слів «ціна», «вартість», «плата». Краще говорити «жертва на таку-то свічку», «пожертвування на таку-то молитву». А є храми, в яких свічки взагалі пропонують без усяких розмов про гроші. Свічки просто і відкрито лежать, а поруч з ними стоїть ящик для пожертвувань. Хтось з убозтва своїх коштів бере безкоштовно. Але нерідко люди опускають в цей ящик не ту гривню, в який реально обійшлося виробництво свічки, а п'ять чи десять гривень - розуміючи, що тут не обмін еквівалентами, а жертва ...

Свічка, куплена на вулиці і принесена в храм - не жертва, а щось протилежне. Це копійка, вкрадена у храмі. Як би не запевняли вуличні свічкові торговки, що їх свічки «освячені», «софринські», «церковні», - своїм співрозмовникам вони пропонують співучасть у гріху.

Так, у минулому люди свої свічки приносили в храм, а не купували їх у храмі. Але крім цього, вони ще й платили церковну «десятину» (хай навіть не грошима, а частиною свого врожаю). Сьогодні православна церква (на відміну від багатьох протестантських громад) не закликає своїх парафіян до настільки відчутної - десятивідсоткової - жертви. Але жертва, нехай і мала, щоб перестати бути актом купівлі-продажу і придбати духовно-значимий характер, повинна бути все-таки принесена в храм, а не віддана вуличним спекулянтам.

Сьогодні слова «жертва» і «жертовність» не популярні. Але чим наполегливіше реклама та масова культура твердять, що жити треба як можна смачніше і що «собі в задоволенні не відмовиш», тим важливіше для Церкви протистояти цій людській моді. Тут не торгівля, а виховання душі. Слід усвідомлювати той малий жест, що робиш у церковного скриньки, не як звичайну торговельну операцію, але як початкову жертву - і багато почне змінюватися на душі. Не купівля свічки з свідомістю виконаного боргу купівельного треба запалювати на свічнику, але вогником жертовності освітлювати свій життєвий шлях. Це, звичайно, трохи. Але і вона може допомогти людині усвідомити, що, крім роботи, у світі є ще й служіння. Крім того, що продається і купується, є ще й те, що жертвують.

Свічки, колись необхідні для освітлення храму, сьогодні втратили це своє призначення. Храм освітлюється електрикою, а за електрику треба платити грошима. Де храму взяти гроші для розрахунку з міськими службами, якщо люди навіть свічки будуть купувати у вуличних торговок?

Те, що Церкві є, на що витрачати гроші, - зрозуміло. Будівництво та реставрація храмів, зарплата священикам і співакам, сторожам і прибиральницям. Витрати на утримання семінарій, недільних шкіл, церковних гімназій і лікарень. Оренда приміщень для позахрамових бесід та лекцій і покупка ефірного часу для радіо-і телепроповіді. Утримання центрального апарату та закордонних місій та представництв ... Звідки ж Церква може брати ці чималі гроші?

У минулі століття велика частина цих коштів йшла прямо з державного бюджету. При відокремленні Церкви від держави на це джерело більше покладатися не можна.

Багато релігійних громад, які не залежать від підтримки держави, нерідко вводять свій внутрішній обов'язковий податок зі своїх парафіян. Це так звана «десятина». Десять відсотків від усіх своїх доходів парафіянин зобов'язаний пожертвувати на церковну касу. Колись і на Русі було таке правило (згадаємо, що перший православний храм у Києві називався «Десятинною церквою»). Але повернутися сьогодні до такої практики нам заважає розуміння того, що цей крок означає скорочення і без того крихітних пенсій і зарплат багатьох наших парафіян на десяту їх частину.  

Що ж у цьому випадку залишається? Запропонувати парафіянам жертвувати до храму в міру своїх сил (приносячи копійчані жертви за свічки і просфорки) у звичайні дні і роки їх життя. І при цьому запропонувати їм жертвувати до храму більш серйозні суми при тих рідкісних випадках, що бувають у житті нечасто (перш за все - при хрестинах і вінчанні).

Безсумнівно, що бути православним парафіянином в цих умовах набагато «дешевше», ніж бути протестантом, які платять щомісячну «десятину». Але, незважаючи на це, протестантські проповідники люблять поязвити на тему про сріблолюбців православних: все, мовляв, у них за гроші. Ні, далеко не все. Людина може ходити в храм і жити церковним життям, не вносячи в церковну касу взагалі ні копійки.

Ніхто не змушує його купувати свічки. Найважливіші таїнства нашої церковного життя - Сповідь і Причастя - завжди здійснюються без будь-якої «плати». Якщо у людини немає можливості внести належну жертву за хрестини, вінчання або поховання - за церковними правилами священик зобов'язаний погодитися на абсолютно безоплатну працю (важче буде умовити хор).  

Якщо у людини немає можливості передати у вівтар записочку про «покору» своїх близьких з додатком до неї жертовної копійки - і це не біда. Господь знає помисли наших сердець і стан наших сімейних бюджетів. Якщо не дріб'язкова зиска, і не типова спрага «халяви» стоять за цим, а дійсна бідність - що ж, гаряча молитва людини за своїх ближніх буде Богом почута. Адже священик, завершуючи Літургію, опускає в Чашу з викупительною Кров'ю Христа всі частинки, вийняті з переданих у вівтар просфорок. Виймаючи ці частинки (хлібні крихти) з проскур на початку Літургії, священик зачитував імена тих людей, що значилися у супровідних записках. Тепер же всі їх він опускає в Чашу зі словами: «Омий, Господи, гріхи поминаються Кров'ю Своєю чесною, молитвами святих Твоїх». Бачите: священик не каже «мною нині згадуються», але взагалі «поминаються». Зазначені в цих же словах «молитви святих» - це аж ніяк не тільки молитви тих, кого ми звикли бачити на іконах. Тут маються на увазі і молитви тих, хто стоять з нами в храмі, тих, хто причастився Крові Христової цієї Літургії (перед Причастям адже священик закликав: «Святе - святим», тобто святиня Христова дається тим, хто гідно, сповідає свої гріхи , очистившись, приступає до Причастя). Як бачимо, не замість нас молиться священик за наших ближніх, але разом з нами. І тому неможливість принести грошову жертву на храм ніяк не означає, що людина не може приносити молитовну, серцеву жертву Богові. Сповідайся, причащайся, і, причастившись, молися за своїх ближніх - і така молитва буде означати ніяк не менше, ніж молитва священика про них у вівтарі по переданій тобою записці.

gricjuk_otkuda_bablo_400

А зараз настала пора відкрити головну таємницю церковної економіки: Церква живе на гроші атеїстів.

Уявіть, що я юний «богошукач». Я приходжу до храму і прошу священика мене охрестити. Батюшка, поговоривши зі мною, зрозумів, що бажання-то у мене серйозне, а ось знань про Євангеліє і про норми церковного життя - жодних. Він пропонує мені походити в недільну школу або на розмови з ним. Минає час (може, місяць, може - роки). Нарешті, і він, і я приходимо до висновку, що настала пора для мого свідомого хрещення. Чи візьме з мене, з студента, гроші священик, який чимало власних сил вклав в те, щоб моє рішення стало більш усвідомленим і глибоким? Або швидше він сам зробить мені подарунок у день мого духовного народження? Між іншим, саме так і було зі мною в 1982 році - при хрещенні з мене не те що не взяли ні копійки, але ще й подарували хрестик і свічки.

Минають роки. Юнак зростає дійсно церковною людиною, регулярно сповідається, причащається, в храмі він буває не тільки по великих святах ... І ось одного разу він приходить до священика не один: «Батюшка, знайомтеся, це моя Танечка ... Ми б хотіли повінчатися ...». Заговорить з ним священик про гроші? Або повінчає свого духовного сина радісно і безкоштовно - так знову ж таки ще й чергову книжку з цієї нагоди подарує?

Минає рік. Молода людина і його Танечка, за це рік також стала прихожанкою і духовною дочкою того ж священика, підходять до нього з черговим проханням: «Ось тут у нас, чи розумієте, Івасик народився ... Коли б нам охрестити його?» Хто тут згадає про гроші?

Ще роки залишилися позаду. Тетяна скорботно підійде до того ж священика (якщо він буде ще живий) і скаже: «овдовіла я ... відспівайте мого коханого». І невже за відспівування людини, вихованої ним, все життя провів на очах у священика, він візьме гроші у своєї ж скорботної духовної дочки?

Ось парадокс міської церковного життя: постійні парафіяни, справжні духовні діти священика грошей в храм практично не приносять. Храм же живе не на пожертвування парафіян, а на гроші «захожих». Перш за все - на гроші тих, кого приносять у храм двічі в житті: перший раз, щоб хрестити, другий раз - щоб відспівати. Ось ці практичні атеїсти, не знайомі ні священика, ні парафіян, та передають свої гроші в церковний «свічковий ящик».

Така система церковної «економіки» склалася в радянські часи. Сьогодні вона, звичайно, ускладнилася. З'явилася книга "і іконна торгівля (є храми, в яких чесно попереджають: «Книги в нашому храмі коштують дорого, дорожче, ніж у світському магазині. Але зрозумійте, дорогі, купуючи книгу саме у нас, ви жертвуєте на відродження храму»). Є благодійники-спонсори. Буває допомога з боку міської влади.

І виявилося, що теплота людських відносин винагороджується сторицею. Парафіяни, полюбили священика, переконалися у безкорисливості його служіння, сприймають потреби храму як свої. І, якщо не можуть допомогти самі, знаходять знайомих у нових наших елітах (у держапараті, у банках, у сфері бізнесу), знайомлять з настоятелем і переконують допомогти. Ті ж священики, що по-наймницьки ставилися до людей і дивилися на парафіян крізь купюри, залишилися один на один з усіма хвилями фінансової кризи. На добрих ж пастирів, які зуміли по-людськи, по-християнськи ставитися до людей, збулися євангельські слова про турботу про земні блага: Шукайте найперше Царства Божого і правди його, і це все додасться вам (Мт. 6, 33).

Диякон Андрій Кураєв

Журнал «Отрок»

Автор: admin
Дата створення: 2010-08-23
Рубрика:
Перегляди: 3465
Перейти до початку сторінкиПерейти на головну сторінку
Пошук

Вхід
Вхід [Login]

Пароль [Password]


Наш банер

Наші друзі

bogoslov.cv.ua

cerkva.te.ua



Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання



cerkva-snt.at.ua





Свято-Духівський храм УПЦ КП м. Дніпропетровськ


Церква.info: Офіційний веб-сайт УПЦ Київського Патріархату

Храм Усіх Українських Святих і Львівське молодіжне православне братство

Газета Галичина



КНИГАРНЯ 'Є' - книжковий інтернет-магазин

Молитва иконе Спасу Вседержителю (часовня)

Град Лева - офіційний веб-сайт Львівсько-Сокальської єпархії



Івано-Франківська єпархія Української Православної Церкви Київського Патріархату

| Головна || Надвірнянський Деканат || Молитвослов || Правлячий архиєрей || Собор Святого Володимира || Бібліотека || Церковний календар || Дошка оголошень || Шлях до Христа || Шлюбні оповіді || Розпис Собору || Контакти || ФОТО || Притчі || Архів || Закон України Про свободу совісті та релігійні організації || Законодавство України || Цікаві Сайти || Статті || Християнські фільми || Архиєрей на спокої |