Меню
Головна
Надвірнянський Деканат
Молитвослов
Правлячий архиєрей
Собор Святого Володимира
Бібліотека
Церковний календар
Дошка оголошень
Шлях до Христа
Шлюбні оповіді
Розпис Собору
Контакти
ФОТО
Притчі
Архів
Закон України Про свободу совісті та релігійні організації
Законодавство України
Цікаві Сайти
Статті
Християнські фільми
Архиєрей на спокої

Підрозділи
Архів
Архиєрей на спокої
Бібліотека
Головна
Дошка оголошень
Закон України Про свободу совісті та релігійні організації
Законодавство України
Контакти
Молитвослов
Надвірнянський Деканат
Правлячий архиєрей
Притчі
Розпис Собору
Собор Святого Володимира
Статті
ФОТО
Християнські фільми
Цікаві Сайти
Церковний календар
Шлюбні оповіді
Шлях до Христа

17 березня, Святий благовірний князь Василь (Василько) Ростовський (1238).

10571074.107310831074.10821085_104210721080108311101081_10561086108910901086107410891100108210801081_400 

Святий благовірний князь Василій (Василько) Ростовський

Святий благовірний князь Василій (Василько) Ростовський належав до славного в руській історії роду суздальських Мономаховичів. Його прадід - Юрій Довгорукий, дід - великий князь Всеволод III Велике Гніздо (+ 1212), брат святого Андрія Боголюбського (+ 1174, пам'ять 4 липня), спадкоємець і продовжувач його справи. З Володимира-на-Клязьмі, стародавнього Ростово-Суздальского князівства, що стало столицею, Всеволод самовладно управляв всією великою Руссю. "Слово про полк Ігорів" говорить про нього, що він може "Волгу веслами розплескати, а Дон шеломами вичерпати".

Святий Василько - старший з пташенят "Великого кубла". Старший внук Всеволода від його старшого сина Костянтина, Василько (Василь) народився 7 грудня 1208 року в Ростові, де княжив батько. Там пройшло його дитинство, а в 1216 році, коли Костянтин Всеволодович став великим князем Володимирським, Ростов був виділений Василькові (йому було вісім років) як спадок для самостійного князювання.

Військова доблесть, священний обов'язок служіння Батьківщині, справедливість і слухняність старшим - традиційні риси руського князя, захисника землі, були властиві Василькові. Після смерті батька (великий князь Костянтин помер 2 лютого 1218 року, Василькові не було ще й десяти років) наставником молодого Ростовського князя був дядько - великий князь Володимирський, святий Юрій (+ 1238, пам'ять 4 лютого). Двадцять років правив князь Юрій Володимирською землею, і всі ці роки Василько був його найближчим другом і соратником. Літописці відзначають квітучу красу Василька, його світлий і величний погляд, відвагу під час звіриних ловів, добродійність, розум, глибоку книжність, лагідність і добродушність у спілкуванні з боярами: "Бо хто служив йому, хто їв хліб його і пив з ним чашу, той вже не міг бути слугою іншого князя". У 1219 році Василько брав участь в поході володимиро-суздальських військ на Волжську Болгарію, в 1221 році - в поході до гирла Оки, де святим Юрієм був закладений в той рік Нижній Новгород.

У 1223 році вперше в південних степах з'явилися татари, "народ невідомий", такий, що вийшов з глибини Азії. Першою їх жертвою стали союзні з Руссю половці. Російські князі, спільно з половецькими ханами, багато хто з яких прийняв святе Хрещення, вирішили дати відсіч степовим хижакам раніше, ніж вони дійдуть до Руської Землі. Святий Василько очолив допоміжний загін, посланий великим князем Юрієм для участі в спільноруському степовому поході. Ворог виявився сильнішим, аніж думали. Позначилося і вікове розділення удільних володарів, нездібних до дружніх сумісних дій в масштабах великої війни.

Загін Василька не встиг до вирішальної битви, у Чернігові дійшла до нього сумна звістка про розгром руського війська на річці Калці 16 червня 1223 року. Це було поганою ознакою: зі сходу насувалася буря. Василько зі своєю дружиною повернувся до Ростова.

У 1227 році (за іншими даними, 1228) Василько Костянтинович одружився, узявши в дружини Марію - дочку святого Михаїла Чернігівського (+ 1246, пам'ять 20 вересня). На сестрі князя Михаїла вже раніше був одружений дядько Василька - святий Юрій. У 1231 році у Василька народився старший син Борис.

10571074.107310831074.10821085_104210721080108311101081_10561086108910901086107410891100108210801081_1_400
Святий благовірний князь Василій (Василько) Ростовський

Над Руссю згущувалися хмари. 3 травня 1230 році писав літописець, "тряслася земля в полудень", були тим літом на Русі голод і моровиця. У 1232 році татари зимували, трохи дійшовши до столиці Волжської Болгарії. Життя йшло своїм устоєм, князь Юрій в 1236 році одружував своїх синів Володимира і Мстислава, Василько бенкетував на їхніх весіллях. А всім їм залишалося жити трохи більше року - татари вже захопили Болгарську землю.

У 1237 році татарський смерч докотився до Русі. У грудні під ударами Батия поневолена Рязань. Князь Юрій не зважився кинути свої війська їй на допомогу, предстояла важка оборона Володимирської землі. Татари пропонували йому мир, і святий князь готовий був до переговорів. Але умови миру - данина і васальна залежність від хана, були неприйнятні. "Славна лайка, - вирішив князь, - краще за ганебний мир". Перший бій з татарами був прийнятий біля Коломн, командував дружиною Всеволод Юрійович, але був розбитий. Вороги спрямувалися до Москви, захопили і спалили її. Інший син Юрія, Володимир, що очолював оборону Москви, потрапив у полон.

10571074.107310831074.10821085_104210721080108311101081_10561086108910901086107410891100108210801081_2_400
Святий благовірний князь Василій (Василько) Ростовський та благовірний князь Гліб

Святий Юрій і його вірний сподвижник святий Василько були сповнені рішучості битися "за православну віру християнську" з "безбожними поганими татарами". Організувавши оборону і залишивши у Володимирі синів, Всеволода і Мстислава, князь Юрій відійшов за Волгу збирати нові війська замість знищених Батиєм.

З ним були племінники - святий Василько Ростовський зі своєю дружиною, його брати - Всеволод і Володимир Константиновичі. Великий князь чекав підходу братів - Ярослава і Святослава з їхнім військом.

У м'ясопустну суботу, 3 лютого 1238 року, швидко і безперешкодно пройшовши зимовими дорогами, татарська армія підійшла до Володимира. Не дивлячись на героїчну оборону, доля міста була передвизначена. Єпископ Митрофан для духовного зміцнення постриг в ангельський образ усіх князів, що залишалися в місті, і княгинь. 7 лютого місто було поневолене. Останнім оплотом володимирців постав Успенський собор, що зберігав головну святиню Руської Землі - чудотворну Володимирську ікону Божої Матері. Татари обклали собор дровами і хмизом і перетворили на величезне палаюче багаття. У вогні і в диму, разом з тисячами беззахисних жінок і дітей, загинули єпископ Митрофан і вся сім'я святого князя Юрія: дружина Агафія, дочка Феодора, невістки Марія і Христина, внук-немовля Димитрій. Сини Всеволод, Мстислав і полонений раніше Володимир були піддані катуванням і зарізані "перед очима хана". (У деяких старовинних месяцесловах всі вони записані як святі.)

10571074.107310831074.10821085_1042107210891080108311101081_10561086108910901086107410891100108210801081_3_400_01
Святий благовірний князь Василій (Василько) Ростовський
на іконі Собору Святих Землі Української

Святий Юрій стояв з військами під Ярославлем. Дізнавшись про загибель столиці і про смерть близьких, князь, за словами літопису, "заволав голосом гучним зі сльозами, плакавши по правовірній вірі християнській і Церкві". "Краще б мені померти, аніж жити на світі, - говорив він, - чому я залишився один". Святий Василько, що підійшов з ростовською дружиною, підбадьорував його на ратний подвиг.

4 березня 1238 року відбулася вирішальна битва на річці Ситі. Татарам вдалося несподіваним маневром оточити руську армію. Почалася січа. Мало хто з руських воїнів залишився живим у цьому страшному бою, але дорогою ціною заплатили вороги за перемогу. Святий Юрій був порубаний у відчайдушній сутичці. Василька, пораненого, привели до ставки Батия.

Татари примушували його "слідувати звичаю ногайському, бути в їх волі і воювати за них". З гнівом відкинув святий князь думку про зраду Батьківщини і Православ'я. "Ніяк не відведете мене від християнської віри", - говорив святий князь, згадуючи стародавніх християн сповідників. "І багато мучивши його, умертвивши, покинули його у Шернському лісі". Так віддав душу Боові святий князь Василько Ростовський, уподібнившись в своїй смерті святому страстотерпцю Борису, першому з князів Ростовських, якого він наслідував в житті. Як і святому Борису, Василькові ще не було й тридцяти років. Єпископ Ростовський Кирило, прибувши на поле битви, поховавши загиблих православних воїнів, відшукав тіло святого князя Юрія (тільки відрубаної його голови не зуміли знайти в купах накиданих тіл), переніс чесні останки до Ростова - до Успенського собору. Тіло святого Василька було знайдене в Шернському лісі сином священика і привезено до Ростова. Там дружина князя, діти, єпископ Кирило і весь народ Ростовський зустріли з гірким плачем тіло улюбленого князя і поховали його під мурами соборної церкви.

Описуючи поховання князя Василька, літописець так характеризував його: "Ридало безліч народу православного, бачачи що відходить батько і опікун сиріт, потішитель засмучених, а для затьмарених, - захід світлоносної зорі. Бо до цілого церковного чину відкрив йому Бог очі сердечні, і всім людям церковним, і жебракам, і засмученим був немов люблячий батько... Кров'ю мученицькою омив гріхи свої з братами".

Знаком особливої Божої милості вбачав народ у тому, що князі-соратники поховані були поряд у ростовському кафедральному соборі: "Ось де диво сталося, що і після смерті сполучив Бог тіла їхні. (Пізніше мощі святого князя Юрія були перенесені до відновленого Володимирського Успенського собору.)

Церква шанує святих Василька і Юрія як страстотерпців-подвижників, героїчних захисників Руської Землі. Їх святий приклад надихав наших воїнів у боротьбі з ненависними загарбниками. Найбільш докладну розповідь про життя і подвиги святих князів Василька і Юрія зберіг Лаврентіївський літопис, написаний ченцем Лаврентієм з благословення святителя Діонісія, архієпископа Суздальського, в 1377 році - за три роки до Куликовської битви.

Автор: admin
Дата створення: 2010-03-17
Рубрика:
Перегляди: 1197
Перейти до початку сторінкиПерейти на головну сторінку
Пошук

Вхід
Вхід [Login]

Пароль [Password]


Наш банер

Наші друзі

bogoslov.cv.ua

cerkva.te.ua



Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання







Свято-Духівський храм УПЦ КП м. Дніпропетровськ


Храм Усіх Українських Святих і Львівське молодіжне православне братство

Газета Галичина



КНИГАРНЯ 'Є' - книжковий інтернет-магазин

Молитва иконе Спасу Вседержителю (часовня)





| Головна || Надвірнянський Деканат || Молитвослов || Правлячий архиєрей || Собор Святого Володимира || Бібліотека || Церковний календар || Дошка оголошень || Шлях до Христа || Шлюбні оповіді || Розпис Собору || Контакти || ФОТО || Притчі || Архів || Закон України Про свободу совісті та релігійні організації || Законодавство України || Цікаві Сайти || Статті || Християнські фільми || Архиєрей на спокої |