Святі 40 мучеників, що в Севастійському озері мучилися. У 313 році святий Костянтин Великий видав указ, згідно з яким християнам дозволялася свобода віросповідання і вони зрівнювалися в правах з язичниками. Але його співправитель Лікіній був переконаним язичником і у своїй частині імперії вирішив викорінити християнство, що значно поширилось там. Лікіній готувався до війни проти Костянтина та, боячись зради, вирішив очистити від християн своє військо.

У той час у вірменському місті Севастії одним з воєначальників був Агриколай, ревний прихильник язичництва. Під його керівництвом була дружина з сорока кападокійців, хоробрих воїнів, які вийшли переможцями з багатьох битв. Всі вони були християнами. Коли воїни відмовилися принести жертву язичницьким богам, Агриколай ув'язнив їх. Воїни почали старанно молитися і одного разу вночі почули голос: "А хто витерпить до кінця, той буде спасенний".

Наступного ранку воїнів знову привели до Агриколая. Цього разу язичник пустив в хід лестощі. Він став вихваляти їхню мужність, молодість і силу і знову запропонував їм відректися від Христа і тим здобути собі честь і прихильність самого імператора. Знову почувши відмову, Агриколай звелів закувати воїнів. Проте старший з них, Киріон, сказав: "Імператор не давав тобі права накладати на нас кайдани". Агриколай зніяковів і наказав відвести воїнів до в'язниці без кайданів.

Через сім днів у Севастію прибув знатний вельможа Лісій і влаштував суд над воїнами. Святі твердо відповідали: "Візьми не тільки наше військове звання, а й життя наші, для нас немає нічого дорожчого за Христа Бога". Тоді Лісій звелів побити святих мучеників камінням. Але камені летіли повз ціль; камінь, кинутий Лісієм, потрапив в обличчя Агриколаю. Мучителі зрозуміли, що святих захищає якась невидима сила. У в'язниці воїни провели ніч на молитві і знову почули потішаючий голос Господній: "Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити. Дерзайте та не лякайтесь, бо здобудете вінці нетлінні".

Наступного дня суд перед мучителем і допит повторився, воїни ж залишилися непохитними.

Стояла зима, був сильний мороз. Святих воїнів роздягли, повели до озера, що знаходився недалеко від міста, і поставили під вартою на льоду на всю ніч. Щоб зломити волю мучеників, неподалік на березі розтопили лазню. У першій годині ночі, коли холод став нестерпним, один з воїнів не витримав і кинувся до лазні, але тільки-но він переступив поріг, як упав мертвий. О третій годині ночі Господь послав відраду мученикам: несподівано стало ясно, крига скресла, і вода в озері стала теплою. Всі вартові спали, не спав тільки один на ім'я Аглаій. Поглянувши на озеро, він побачив, що над головою кожного мученика з'явився світлий вінець. Аглаій нарахував тридцять дев'ять вінців і зрозумів, що воїн-утікач позбувся свого вінця. Тоді Аглаій розбудив інших вартових, скинув з себе одяг і сказав їм: "І я - християнин!" - І приєднався до мучеників. Стоячи у воді, він молився: "Господи Боже, я вірую в Тебе, в Якого ці воїни вірують. Приєднай і мене до них, щоб і мені сподобитись постраждати з Твоїми рабами".

На ранок мучителі з подивом побачили, що мученики живі, а їх стражник Аглаій разом з ними прославляє Христа. Тоді воїнів вивели з води і перебили їм гомілки. Під час цієї болісної страти мати наймолодшого з воїнів, Мелітона, переконувала сина не боятися і перетерпіти все до кінця. Тіла мучеників поклали на воза і повезли на спалення. Юний Мелітон ще дихав, і його залишили лежати на землі. Тоді мати підняла сина і на своїх плечах понесла його слідом за колісницею. Коли Мелітон віддав останній подих, мати поклала його на воза, поруч з тілами його святих сподвижників. Тіла святих були спалені на багатті, а обвуглені кістки кинуті у воду, щоб християни не зібрали їх.

Через три дні мученики з'явилися уві сні блаженному Петру, єпископу Севастійському, і вони наказали йому поховати їх останки. Єпископ з кількома кліриками вночі зібрав останки славних мучеників і з честю поховав їх.