Святий Благовірний великий князь Новгородський Мстислав (у Святому Хрещенні Георгій) Хоробрий (пам'ять 14/27 червня) онук великого князя Київського Мстислава (1132 р.) та син Смоленського князя Ростислава. Князь Мстислав заслужив у сучасників ім'я Хороброго, яке збереглося за ним у в літописах за його мужності в битвах і по-особливому шляхетний характер, оскільки він завжди займав справедливу позицію, коли виникали незгоди князів, він завжди заступався за слабкого супроти сильного, незважаючи на безліч ворогів. Святою Церквою він зарахований до лику святих завдяки глибокій побожності та справам милосердя, які не поступалися подвигам його військової доблесті.

У 1168 році він брав участь у переможній війні південно-руських князів над половцями. Святий князь брав участь і в інших княжих походах, у яких прославився надзвичайною мужністю.  

Князь Мстислав, який, за переказом сучасників, боявся лише єдиного Бога, явив свою мужність супроти великого князя Володимирського Андрія Юрійовича Боголюбського, коли той, віддавши спершу столицю південну Київ братові його Роману, князю Смоленському, хотів знову відняти надбання це у Ростиславичів і звелів Роману виїхати з Києва. Лагідний князь скорився, але за нього заступилися брати - Рюрик, Давид і Мстислав Смоленські. Святий Благовірний великий князь Мстислав Хоробрий особливо перейнявся серцем несправедливістю Володимирського князя і, оволодівши Києвом, віддав його другому братові Рюрикові. Тоді великий князь Володимирський оголосив Ростиславовичам війну. Виславши з ганьбою посла Володимирського князя святий благовірний великий князь Мстислав наказав передати князеві Андрієві Боголюбському такі слова: «Досі ми поважали тебе як батька, але коли ти говориш з нами немов зі слугами і простими людьми, ми йдемо на суд Божий». Князь Андрій послав 50 тисяч північного війська. До цього грізного ополчення мимоволі приєдналися полки деяких південних князів. Брати Ростиславовичі залишили Київ, будучи не в силах триматися проти такого полчища, але Святий Благовірний великий князь Мстислав Хоробрий засів з малою дружиною в сусідній фортеці - Вишгороді, нікчемні стіни якого, здавалося, можна було розібрати руками. Викликала здивування мізерна фортеця, що мусіла оборонятися жменею людей, але в ній не спав витязь, а натомість в обложників не було згоди. Одні князі боялися могутності князя Андрія, інші ж - підступності Святослава, князя Чернігівського, і всі таємно сприяли Ростиславовичам. А святий благовірний великий князь Мстислав майже кожен день робив відважні напади супроти війська князя Андрія. Коли прибув луцький князь Ярослав з волинськими військами і з'єднався з Мстиславом, страх напав на обложників. Вони кинулися тікати, хто куди міг. Святий благовірний великий князь Мстислав дивився зі сторони і не вірив очам своїм. Нарешті, піднявши руки до Неба, він прославив захисників Вишгорода - святих князів Бориса і Гліба. Потім, скочивши на коня, кинувся з дружиною за втікачами. Ворожий табір, обози, безліч полонених стали здобиччю святого благовірного великого князя Мстислава.

Князь Мстислав не пишався своєю звитягою. Він примирився з князем Андрієм і випросив княжий престол Києва для брата Романа. Роман, вирушаючи до Києва, залишив у Смоленську свого сина. Смоляни обурилися проти молодого князя і запропонували Мстиславу княжити в Смоленську. Мстислав прийняв (1175) їхню пропозицію. Тим часом Святослав Чернігівський вигнав Романа з Києва. Мстислав повернув Смоленськ братові. «Бережи його, - сказав він Роману, - я брав тільки для того, щоб зберегти тебе». Він не хотів більше втягуватись у криваві сварки князів.

Благовірний князь Мстислав завжди залишався не захланним, щедро роздаючи милостиню, допомагав монастирям. Він не вступав в міжусобиці з іншими князями і завжди прагнув до миру, задовольняючись малим.

Незабаром віче новгородське звернулося до сильного дому князів Смоленських і стало кликати до себе святого благовірного великого князя Мстислава Хороброго. Довго не погоджувався витязь йти княжити там, де перед ним не прижилися двоє старших його братів, Рюрик і Роман. Задовільняючись бути щитом родової своєї землі і цінуючи те, що дав йому Бог, він, з непритаманним йому честолюбством, відповідав новгородцям: «Не піду від братів і від своєї вотчини». «А ми хіба не твоя вотчина?» - Заперечили новгородські посли, благаючи його прийти на князювання. Радісно зашуміло вільне місто, коли з'явився до них святий благовірний великий князь Мстислав (1179 р.). Його зустріли з хрестами та іконами і з захопленням слухали його присягу в храмі Софійському: захищати великий Новгород. Незабаром загримів голос святого князя Мстислава на вічі, де зібралися дружини, 20 тисяч воїнів стали під корогву князя. Тоді ж він вийшов проти хижих естонців, які перед тим облягали Псков і не переставали грабувати прикордонні місця. Святий благовірний великий князь Мстислав пройшов спустошуючи  їхню країну аж до моря, взявши безліч полонених і худоби.

Але вже короткий вік був визначений йому в цьому тимчасовому житті. Його раптово вразила жорстока недуга і прикувала до постелі хвороби. Відчуваючи наближення смерті, звелів князь нести себе до церкви, причастившись Божественних Таїн він того ж дня помер. Це було 14 червня 1180 року.

Голосив за ним весь Великий Новгород: «Чому не померли і ми з тобою, славний княже, що здобув велич Великому Новгороду». Плакала за ним і вся Руська земля, і, за свідченням літопису, не тільки його дружина, але й самі чужинці довго не могли забути його доблесті.

І літописець ще додає про благовірного князя Мстислава: «Він був середнього зросту, красень на вроду, а душа його була ще кращою. Щедро він роздавав милостиню, допомагав монастирям. Був хоробрим і відважним, він бажав померти за землю Руську. Коли доводилося звільняти полонених від язичників, він говорив: "Браття, якщо помремо за християн, то очистимося від гріхів". Він не збирав ані золота, ані срібла, але роздавав то дружині своїй, то церквам за свою душу».

Святий благовірний великий князь Мстислав був похований в Новгородському Софійському соборі, в приділі на честь Різдва Пресвятої Богородиці. За описом 1634 року, «мощі його нетлінні, а рука йому права виспрь».