Преподобний схиархімандрит Мойсей, настоятель і старець Оптиної пустелі, народився 15 січня 1782 в місті Борисоглібську Ярославської губернії, отримавши у святому хрещенні ім'я Тимофій. Будучи первістком в родині благочестивого купця Івана Григоровича Путилова і отримавши свою освіту як в рідному домі, так і в Божому храмі, він став духовним наставником для своїх братів. Прийшовши в досконалий вік і бачачи сущу суєту і порожнечу життєвих справ, зваблений подвижницьким духом, Тимофій зі своїм молодшим братом Іоною відвідує ряд монастирів і відомих старців. Живе і часте спілкування з духовними особами дала для них свої добрі паростки - в них невидимо загорівся вогонь чернечого діяння. Починання своє вони поклали в Саровській пустині, заставши там великого старця, преподобного Серафима. Через три роки, «з невідомих для нього причин», послушник Тимофій опиняється серед ченців Ярославльських лісів. Серед цих пустинножителів Тимофій прожив десять років, отримавши чернечий постриг з ім'ям Мойсей. Але не сховатися місту, що стоїть на горі, і преподобний Мойсей разом зі своїм братом преподобним Антонієм був покликаний до нового подвигу ...

Призваний в Оптину пустинь спочатку для створення та благоустрою Івано-Предтеченського скиту, преподобний Мойсей незабаром стає настоятелем цілої обителі, з цього ж часу починається духовне зростання і прославлення обителі. При преподобному Мойсея обитель перетворилася, розцвіла запашним садом. Старі храми при ньому поновлювались і благоприкрашались, споруджувалися й нові, навколо них росли корпуси братських келій, трапезної, бібліотеки ... Ніщо не випускалось з уваги настоятеля: монастирські ліси, луки, городи, сади, ставки, худобу і бджоли - все це знаходилося під його опікунським наглядом. Але головним при цьому залишалося піклування про братію, її преуспеяніі в благом і вищому з усіх справ - справі спасіння душі. Сам позостався, незважаючи на численність своїх турбот, істинним подвижником і воїном Христовим преподобний Мойсей умів і в душах ввірених йому Господом братій запалити ревність у Бозі, зміцнити їх у святому намірі «добрим подвигом боротись, біг закінчити і віру дотримати».

У роки його настоятельства в Оптиній пустелі зароджується старчество, він запрошує до обителі старця Лева, він же покладає тягар духовного окормлення братії на його послідовника - преподобного Макарія. При ньому приходить в Оптину послушником майбутній її великий світильник - преподобний старець Амвросій.

Велике значення надає він і справі книговидання: за час його настоятельства видається шістнадцять томів святоотцівської літератури. «Коли-небудь, - говорив він, - хто-небудь прочитає ту чи іншу книгу, і душевна користь однієї людини винагородить всі наші труди, Бог дасть, коли-небудь будуть плоди». Зібрав він і багатющу за своїм змістом монастирську бібліотеку.

Преподобний Мойсей всі свої сили віддавав служінню ближнім. Тяжкий тягар настоятельства, невпинні труди на благо братії, на благо обителі, зайнятість її незліченними потребами - все це заповнювало весь його день. Буяючи благодатними дарами, він не мав можливості, так само як преподобні старці Лев і Макарій, приймати одкровення помислів від братії, зустрічати й навчати прочан. Але чудо його життя і його служіння - сама Оптина, зацвівши і прославившись, вона стала, по суті, центром духовного життя Росії.

Сподобився преподобний Мойсей прийняти 6 червня 1862, незадовго до свого спочинку, великий ангельський образ. Звістка про постриг його в схиму і про те, що він близький до спочинку зібрала до постелі старця безліч людей - чернецтва і мирян. З плачем і благоговінням вони підходили до нього, щоб прийняти останнє його благословення. Вмираючий настоятель, тримаючи хрест у слабких руках, благословляв всіх і дарував образки ...

В останні дні земного життя преподобного Мойсея відкрилося ретельно приховуване ним дарування прозорливості: хворий старець, видаючи болісний стогін, підкликав до себе келійника і сказав: «Запитай, що це за жінка? Що їй треба? Навіщо вона мене турбує? »Келійник, не бачачи жодної жінки, подумав, що це маячня. Але потім виявилося, що на ганку, за дверима, дійсно, довго стояла жінка, яка, отримавши образок для себе, не хотіла піти і настійно просила, щоб їй дали образок і для її сина. Дізнавшись про це, келійник взяв образок, підніс його старцеві для благословення. Старець благословив його і промовив: «Ось тепер я спокійний», - і келійник виніс образок селянці. Іншому ж відвідувачу, до чималого його здивування, преподобний сказав, що в неділю сподівається бути в церкві, і коли той заперечив, що йому по слабкості сил ніяк не можна служити, всечесний отець наш Мойсей додав до сказаного: «Служити не можна, але бути можна» . Слова ці збулися в точності - в неділю труну покійного у Господі старця було перенесено до церкви.

Праведний спочинок преподобного старця Мойсея настав 16/29 червня 1862, на 81-му році його земного життя.

Але не залишив преподобний обителі і після смерті своєї явив чудеса. Трапилася в монастирі біда: дівчина Надія, черпаючи гарячу воду з котла для прання білизни, посковзнулася і впала в казан, сильно вся обварившись, але два дні ще була жива і в пам'яті і, прийнявши належні Таїнства Сповіді та Святого Причастя, тихо померла. Перед похованням Надії одна доярка в тонкому сні бачить преподобного Мойсея в мантії, з посохом, що йде до церкви, куди була винесена новопреставла. Прийнявши благословення у настоятеля, доярка запитала: «Куди ви, батюшко, так поспішаєте?» А він відповідає: «Іду Надію проводити».

Були явлені і його нетлінні чесні мощі. При похованні новопреставленого преподобного Антонія схімонах Нестор і ігумен Марко розламали склеп і виявили труну преподобного отця нашого Мойсея точнісінько, як нову, незважаючи на вогкість грунту. Відкривши труну, вони побачили, що тіло його залишилося нетлінним ...