Угодник Божий, святитель Василій, єпископ Рязанський жив у другій половині тринадцятого століття. Про походження його, - від кого і де народився, - ніяких свідоцтв не збереглося. Але збереглися у співах церковних вказівки на те, що святитель Василій з дитячих років був освяченим рабом Господнім, що з юнацького віку він удосконалив себе і морально і духовно, перемагаючи страхом Божим у собі гріховність і насаджуючи в душі та серці своєму все святе.

Перші подвиги благочестя свого почав він у Муромі. Там він прийняв на себе святий образ чернечий, і, коли Промислу Божому угодно було поставити його святителем пастви Муромо-Рязанської, він сяяв вже великими подвигам стриманості, лагідності і смиренності. Про обрання святого Василія у сан єпископа в житії його говориться так: «Через запустіння граду Мурома від невірних людей прибув з Києва до Муром благовірний князь Георгій Ярославович. Цей князь поновив тамтешню церкву Благовіщення і другий храм святих страстотерпців Бориса і Гліба та поставив у церкві їх, як і раніше, єпископа, ім'ям Василія, чоловіка праведного, і побожного».

Прийнявши на себе високий сан архиєрейства святитель Василь зі всією ревністю істинного пастиря Церкви Христової почав трудитися в улаштуванні своєї пастви: розсіяних варварським нашестям збирав під єдине стадо, зневірених зміцнював у вірі, зламаних втішав твердою надією на Божу ласку, заблуканих повертав на шлях правий. У таких високих подвигах чесноти святитель Василій показав себе пастирем добрим, мудрим і невсипущим, милостивим і велелюбним, до лиха терплячим і смиренним, непохитним стовпом чистоти і цнотливості, - прикладом свого стада в молитвах, і пості, і в подвигах святоотецьких.

Такі високі подвиги і чесноти святителя стали нестерпними ворогові всього доброго - дияволові. Він вживає всі свої сатанинські хитрості, щоб викликати заздрість у легковажному муромськиму народі, підозри в чистоті і цнотливості життя Святителя Божого. Він приймає на себе вид блудної дівиці, часто входить і виходить із місця святительського, показується народу зі святительських вікон і, мабуть, досягає успіхів у своїх інтригах. Одного разу бояри і народ зібралися до святителя Василія у вечірню пору і бачать дівчину, що втекла вгору по сходах до святителя, в руках у неї чоботи. Так зробив диявол. Народ, побачивши це, став кричати: «О, єпископе, негідно тобі мати дів в оселі своїй на ложі». Даремно святитель Василій запевняв народ: «невинний я в цьому блуді, яким дорікаєте мені». Народ в нестямі приступив до самосуду над угодником Божим: не злякавшись святительства його, не засоромившись красою чесної сивини його, оббрехав, поглумився над ним і почав вигнати святителя з Мурома. Знайшлися навіть і такі, які у шаленстві своєму кричали: «За цю річ вб'ємо його!» Тоді святитель Василій почав просити: «Отці і браття! Дайте мені трохи часу, до третьої години дня». Народ, вражений лагідністю святителя, погодився і розійшовся по домівках. Невинний праведник всю ніч молився зі сльозами в соборному храмі Бориса і Гліба; здійснив всеношну та вранці - Літургію. Потім відспівав молебень перед шанованою ним іконою Богоматері в храмі Благовіщення, взяв цю ікону з собою і, віддавши себе волі Божій, з надією на Божу Матір, пішов до річки Оки, щоб назавжди залишити Муром. Народ приготував йому човен. Але святитель Василій зняв з себе мантію, розстелив її по воді, зійшов на неї з образом Богоматері і, чудово несучий силою Божої, немов бурхливим вітром, швидко поплив по річці проти течії її води. Мантія зробилася для нього легким кораблем, Промисел Божий і заступлення Богоматері - кормилом. Уражені дивом, Муромця, всі, від старого до малого, кликали зі сльозами: «О, святий Владико Василію! Прости нас, грішних рабів своїх; ми згрішили перед тобою, отче, святий Владико, не забудь нас, рабів твоїх ». Але святитель Василій був узятий від очей Муромців «в миті ока». Так виправдав Бог невинність праведника перед обличчям народу. Так засоромив Він підступи диявола, що шукав погибелі народу.

Після обідні, о 3-й годині дня, святитель Василь залишив Муром, а в 9-й годині того ж дня (до вечерні) принесений був до Рязані (старої), відстанню більше двохсот поприщ від Мурома. Дивовижний Промисел Божий чудесним чином сповістив жителів Рязані про наближення до їхнього міста святителя Василія. Легенда розповідає, що жителі Рязані перед самим прибуттям святителя зібралися в храм до вечірнього богослужіння, але диякон в облаченні, що вийшов починати службу, при всіх зусиллях не міг вимовити звичайного початку. Народ дивився на це з подивом. Нарешті диякон, як би звільнений від кайданів, що пов'язували його уста, мимоволі проголосив: «Не можу починати, Владика прибув, Владику зустрічайте!» І весь собор пастирів зі святими хрестами, князем з боярами і народом поспішили вийти на берег Оки на зустріч Богоявленому святителю і, бачивши його пливучим на мантії з Пречистим Образом Богоматері, з великою радістю прийняли до себе.

Але недовго тривала радість святителя Василя і його пастви. То був час скорботи, а не радості. Під час одного спустошливого набігу варварів, Рязань з усіма храмами була зруйнована, а святителю Василію Промисел Божий призначив інше місце притулку і упокоєння - це нинішня Рязань. Легенда розповідає, що святитель Василій і сюди приплив по Оці і Трубежу на своїй чудодійній мантії з тим же Муромським образом Божої Матері до церкви Бориса і Гліба. Тут заснував нову єпископію і церква Бориса і Гліба з того часу стала собором.

Пастирське служіння святителя Василія тривало лише десять років. Перенесені ним прикрості, праці і турботи, скорботи і печалі при спогляданні на стражденну під ярмом татар паству, скоротили многотрудне життя святителя, і 16 липня 1295 року святитель Василь переселився до вічних осель. Святе тіло його було поховано у Борисо-Глібському соборі.

Не без благих цілей Промислу Божого відбувалося переселення святителя Василія з одного місця в інше. Муромців воно напоумило, відкривши їм підступи диявола, а жителів Рязані і Переяславля Рязанського - одних втішило і підкріпило в самий скорботний для них час, іншим - дало приклад віри і терпіння.

Для підкріплення ж і втіхи віруючих в страшний час для нашої Вітчизни, час самозванців і польської навали, Промислу Божу завгодно було прославити угодника Свого в нетлінних мощах його, які більше трьохсот років спочивали у землі. Святі мощі святителя Василя були відкриті архієпископом Рязанським Феодоритом і з належною честю перенесені до Успенського (нині собор Святого Різдва Христового). Це відбулося 23 червня 1609 року.  Через смутність часу вони були покладені під спудом, на лівому криласі.

В 1636 році над мощами святителя була влаштована кам'яна гробниця, і над нею поставлено ікона Божої Матері «Моління Василія». У 1753 році ця гробниця була перероблена на зразок раки з образом святителя Василія, а в 1783 році прикрашена Преосвященним Симеоном.

На місці набуття святих мощів святителя Василія, у Борисо-Глібського соборі, в 1712 році замість стародавнього полотняного намету була споруджено кам'яний, а в 1834 році ктитором Борисо-Глібського собору Семеном Пановим - «за таємним навіюванням йому з Висоти» - споруджено   чавунний пам'ятник.