Свята Ольга - це перша християнка на великокняжому престолі Києва, її охрещення створило якоюсь мірою передумови християнізації нашої держави.  Прийнявши християнську віру, вона піднесла авторитет і своєї особи, і своєї країни в очах Візантії та християнських володарів Західної Європи. Охрещення Ольги, яке залишилося її приватною справою, дало підстави сучасникам її внука св. Володимира Великого, хрестителя Русі, казати, що вона була «наймудрішою серед людей».

Імовірно, Ольга народилася 890 року в селі Либуті поблизу Пскова. Її ім'я - не слов'янське, як це може сприйматися тепер, а варязьке: Гельґа, що по-давньоскандинавськи означає «свята». Це був час, коли варяги (тепер це шведи, норвежці, данці й ісландці), проникаючи на наші землі як воїни й купці, швидко переймали у наших предків і мову, і культуру та, ставши панівною верствою, спричинилися до дальшої розбудови давньоруської держави.

Святитель Димитрій Ростовський (Туптало) у «Житіях святих» розповідає, як вона стала княгинею: князь Ігор побачив на ловах гарну дівчину й хотів її звабити, проте вона повелася достойно, і він побажав поєднатися з Ольгою законним шлюбом. Так 903 року Ольга стала великою княгинею.

На історичну ж арену вона вийшла в 945-му, після загибелі свого чоловіка князя Ігоря. За тодішнім правом спадкування державної влади його наступником мав стати син Святослав. Проте йому було ще приблизно 8 років. Тому княгиня Ольга перебрала на себе опіку над малолітнім сином (стала його регентом), приймаючи в свої руки управління Руссю аж до його повноліття. Так на чолі нашої держави стала жінка, та ще й не слов'янка.

Ставши фактичною володаркою країни, перші роки княгиня присвячує встановленню державного авторитету Києва, що похитнувся після бунту племені деревлян, які жили на півночі Київщини й Житомирщини. Мир і порядок вона наводить жорстокими способами: таким був тодішній метод правління. Вдова насамперед вважала своїм обов'язком помститися за чоловіка та приборкати непокірних деревлян. Помста була «святим ділом» за язичницькими поняттями, і що тяжчою вона була, то більше честі належало месникові. У народі ходило багато переказів про те, якими хитрощами і як люто мстилася Ольга за смерть чоловіка.

Як гадають, десь у 947-948 роках у державі було знову встановлено лад. Щойно під 955-м роком літописці знову розгортають свої книги, відзначають помітніші події княження Ольги. І перший запис - обширне оповідання про її охрещення. Хоча цей текст, зроблений яких 150 років згодом, - не запис очевидця, а пізнішого хроніста, він усе ж віддзеркалює певні передання про прихід Християнства на київський княжий престол.

Церковні історики однозначно висловлюються за тодішню присутність християнської релігії у Київській Русі та її зростаючий вплив на свідомість народу. Князь Ігор і княгиня Ольга були прихильні до слов'янських християнських місіонерів. Ще 944 року, під час договору Ігоря з греками, як свідчать і наші, і грецькі літописці, Русь ділилася на хрещених і нехрещених. Очевидно, тут ідеться насамперед про варягів, але напевно серед християн Русі були вже тоді й питомі слов'яни.

За переданням, найближчим дорадником княгині був слов'янський священик Григорій. На той час у Києві існувала вже церква Пророка Іллі. Ймовірніше за все, там 954 року й охрестили княгиню Ольгу, хоча є оповідь, що це сталося в столиці Візантійської імперії Царгороді.

Різні були спонуки, що схилили княгиню прийняти Христову віру. Сюди належать політичні, культурні й торговельні зносини Русі з Візантією та християнськими державами Заходу. Ольга бачила також високоморальне життя багатьох християн у Києві. Тож нічого дивного, що і в неї зродилося бажання стати християнкою.

Хоч би там як, але справедливим є визначення святителя Димитрія Ростовського: «Коли ж наблизився час належний, у який Преблагий Бог русів, осліплених невір'ям, хотів просвітити Світлом Святої Віри, і до пізнання Істини привести, і на шлях Спасіння настановити, - благословив того просвітлення початок здійснити слабкою посудиною жіночою, цією блаженною Ольгою, на посоромлення мужам жорстокосердим».

За переданням, вона збудувала першу церкву в ім'я святого Миколая на Аскольдовій могилі, багатьох киян навернула до нової релігії. Пішла свята Ольга й до Великого Новгорода, й до інших городів держави своєї, і всюди, наскільки могла, приводила людей до Христової віри.

Християнство мало глибокий вплив на особисте життя Ольги. Вона почала творити багато діл милосердя. До народу була доброю і ласкавою. Нікому не чинила кривди, праведно судила, справедливо карала, щедро винагороджувала; убогим і немічним допомагала, над невільниками милосердилася, прохання та скарги вислуховувала. Ставши християнкою, вона показала народові новий тип світогляду.

Проте старання навернути і свого сина Святослава на християнську віру не увінчалися успіхом. У «Літописі руському» оповідається, що «Ольга часто говорила: „Я, сину, Бога пізнала і радуюся. Якщо й ти пізнаєш Бога, то радуватися станеш". Але він не слухав цього, кажучи: „Як я інший закон прийму? Адже дружина моя з сього сміятися почне!" Вона тоді сказала йому: „Якщо ти охрестишся, - всі це саме вчинять". Та він не послухав матері».

Хоча не вдалося Ользі навернути свого сина, та все-таки її вплив на нього був великий. «Одне Ольга осягнула, - зауважує історик М. Чубатий, - а саме, що її син Святослав був толерантний для християн».

Під роком 969-м літописець закарбовує смерть княгині: «І по трьох днях померла Ольга. І плакав за нею син її, і внуки її, і люди всі плачем великим, і, понісши, погребли її на уготованому місці. І заповіла була Ольга не творити тризни (язичницького похорону) над собою, бо мала вона пресвітера (священика), і той похоронив блаженну Ольгу».