Преподобний Феодосій Печерський, засновник спільножитного монастирського статуту і родоначальник чернецтва на нашій землі, народився у Василькові, неподалік від Києва. З юних років він виявив непереборний потяг до подвижницького життя, ведучи аскетичне життя ще в батьківському домі. Він не любив дитячих ігор і захоплень, постійно ходив до церкви. Сам упросив своїх батьків віддати його для навчання читання священних книг і, при відмінних здібностях і рідкісній завзятості, швидко вивчився читання книг, так що всі дивувалися розуму отрока. На 14-му році він втратив батька і залишився під наглядом матері - жінки суворої і владної, яка водночас дуже любила свого сина. За прагнення до подвижництва вона багато разів наказувала його, але Преподобний твердо став на шлях подвигу. На 24-му році він таємно покинув батьківський дім і постригся, за благословенням преподобного Антонія, у Києво-Печерському монастирі з ім'ям Феодосій. Через чотири роки мати відшукала його і зі сльозами просила повернутися додому, але святий сам переконав її залишитися в Києві і прийняти чернецтво в обителі святителя Миколая на Аскольдовій могилі.

Преподобний Феодосій трудився в обителі більше за інших і нерідко брав на себе частину праць братії: носив воду, рубав дрова, молов жито і відносив кожному іноку борошно. У спекотні ночі він оголював своє тіло і віддавав його в їжу комарам і мошці, кров текла по ньому, але святий терпляче займався рукоділлям і співав псалми. У храм він приходив раніше за інших і ставши на місці, не сходив з нього до закінчення Богослужіння; читання слухав з особливою увагою. У 1054 році преподобний Феодосій був рукоположений у сан ієромонаха, а в 1057 році обраний ігуменом. Слава про його подвиги привернула безліч ченців у обитель, в якій він побудував нову церкву і келії, ввів Студійський спільножитний статут, списаний, за його дорученням, в Константинополі. У сані ігумена преподобний Феодосій продовжував виконувати найважчі послухи в обителі. Святий звичайно споживав тільки сухий хліб і варену зелень без олії. Ночі проходили у нього без сну в молитві, що багато раз помічала братія, хоча обранець Божий і намагався приховати свій подвиг від інших. Ніхто не бачив, щоб преподобний Феодосій спав лежачи, зазвичай він відпочивав сидячи. Під час Великого посту святий віддалявся в печеру, розташовану недалеко від обителі, де подвизався, ніким не зримий. Одіж йому була жорстка волосяниця, надіта зразу ж на тіло, так що в цьому убогому старці не можна було впізнати знаменитого ігумена, якого шанували і всі знали. Одного разу преподобний Феодосій повертався від великого князя Ізяслава. Візник, що не знав його, сказав грубо: "Ти, чернець, завжди святкуєш, а я постійно в працях. Іди на моє місце, а мене пусти до воза". Святий старець лагідно послухався і повіз слугу. Побачивши ж, як преподобному кланялися, сходячи з коней, зустрічні бояри, слуга злякався, але святий подвижник заспокоїв його і, після приїзду, нагодував в монастирі. Сподіваючись на допомогу Божу, преподобний не зберігав великих запасів для обителі, тому братія іноді відчувала брак в насущному хлібі. За його молитвами, однак, знаходились невідомі благодійники і доставляли в обитель необхідне для братії. Великі князі, особливо Ізяслав, любили насолоджуватися духовною бесідою преподобного Феодосія. Святий не боявся викривати сильних світу цього. Незаконно засуджені завжди знаходили в ньому оборонця, а судді переглядали справи на прохання шанованого всіма ігумена. Особливо дбав преподобний про бідних: побудував для них у монастирі особливий двір, де будь-який потребуючий міг отримати їжу і дах.

Заздалегідь дізнавшись про свій спочинок, преподобний Феодосій мирно відійшов до Господа в 1074 році. Він був похований у викопаній ним печері, в якій усамітнювався під час посту. Мощі подвижника були знайдені нетлінними в 1091 році. До лику святих преподобний Феодосій був зарахований у 1108 році. З творів преподобного Феодосія до нас дійшли 6 повчань, 2 послання до великого князя Ізяслава й молитва за всіх християн. Житіє преподобного Феодосія складено преподобним Нестором Літописцем, учнем великого авви, через 30 років після його переставлення і завжди було одним з найулюбленіших читань українського народу.