Потім їх повели в судову палату, щоб записати їхні імена. Тут знаходився начальник палати Адріан, який запитав їх, яку нагороду очікують вони від свого Бога за муки. Вони відповіли йому: «Не бачили того очі, не чуло вухо, і не приходило те на серце людині, що приготував Бог люблячим Його» (1 Кор. 2, 9).

Почувши це, Адріан сказав писарям: «Запишіть і моє ім'я разом з ними, тому що і я - християнин». Адріана посадили у в'язницю. Імператор радив йому викреслити своє ім'я зі списку християн і вибачитися. Адріан запевнив його, що він не збожеволів, а чинив так за власним переконанням. Виповнилося йому тоді 28 років.

Дізнавшись про те, що трапилося, Наталія поспішила до в'язниці, де підбадьорювала Адріана бути мужнім. Коли ув'язнених християн присудили до страти, Адріана відпустили на короткий термін додому, щоб він повідомив своїй дружині про це. Побачивши Адріана, Наталія злякалася, що він відрікся від Христа і не впустила його до хати.

Повернувшись до в'язниці, Адріан разом з іншими мучениками був підданий страшним катуванням: мученикам перебивали руки і ноги важким молотом, від чого ті в страшних муках вмирали. Коли черга дійшла до Адріана, дружина найбільше боялася, щоб чоловік її не злякався і не відрікся від Христа. Вона зміцнювала Адріана і притримувала його руки і ноги, поки кат перебивав їх молотом. Помер святий Адріан разом з іншими мучениками в 304 році. Коли їх тіла почали спалювати, піднялася гроза і піч згасла, кількох же катів убила блискавка.

Тисяцький армії хотів одружитися з Наталією, яка була ще молодою і багатою. Ще перед смертю Адріана Наталія просила його молитися, щоб її не примусили вийти заміж. Тепер Адріан з'явився їй уві сні і сказав, що незабаром вона піде за ним. Так і сталося: Наталія померла на гробі свого чоловіка в передмісті міста Візантії, куди його тіло перенесли віруючі.