Святитель Іван Златоуст,

архієпископ Константинопольський

 

Святитель Іван Златоуст, архієпископ Константинопольський - один з трьох Вселенських святителів, разом зі святителями Василієм Великим і Григорієм Богословом. Народився в Антіохії близько 347 року, в сім'ї військовоначальника. Його батько, Секунд, помер незабаром після народження сина, мати, Анфуса, не стала більше виходити заміж і віддала всі сили вихованню Івана. Юнак навчався у кращих філософів і риторів, рано звернувся до поглибленого вивчення Священного Писання і молитовного споглядання. Святитель Мелетій, єпископ Антіохійський (пам'ять 12 лютого), полюбив Івана як сина, наставив його у вірі і в 367 році хрестив. Через три роки святий Іван був поставлений на читця. Після того, як святитель Мелетій був відправлений на заслання імператором Валентом, в 372 році, святий Іван спільно з Феодором (згодом - єпископом Мопсуєстським) вчився у досвідчених наставників подвижницького життя, пресвітерів Флавіана і Діодора Тарсійського. Коли померла мати святого Івана, він прийняв чернецтво, яке називав «істинною філософією». Незабаром святого Івана визнали гідним кандидатом для посідання єпископської кафедри. Однак він зі смиренності ухилився від архієрейського сану. У цей час святий Іван написав «Шість слів про священство», велике творіння православного пастирського богослов'я. Чотири роки провів святий у працях пустинницького проживання, написавши «Проти супротивників шукаючих чернецтва» і «Порівняння влади, багатства і переваг царських з істинним і християнським любомудрієм чернечого життя». Два роки святий дотримувався повної безмовністі, перебуваючи у відокремленій печері. Для відновлення здоров'я святий Іван повинен був повернутися в Антіохію. У 381 році єпископ Мелетій Антіохійський висвятив його на диякона. Наступні роки були присвячені створенню нових богословських творів: «Про провидіння», «Книга про дівування», «До молодої вдови» (два слова), «Книга про святого Вавила і проти Юліана і язичників».

У 386 році святий Іван був хіротонісаний єпископом Антіохійським Флавіаном на пресвітера. На нього поклали обов'язок проповідувати Слово Боже. Святий Іван виявився блискучим проповідником, і за рідкісний дар богонатхненного слова отримав від пастви найменування «Златоуст». Дванадцять років святий, при скупченні народу, зазвичай двічі на тиждень, а іноді щодня, проповідував у храмі, зворушуючи серця слухачів.

У пастирській ревності про найкраще засвоєння християнами Священного Писання святий Іван звернувся до герменевтики - науки про тлумачення Слова Божого. Він написав тлумачення на багато книг Священного Писання (Буття, Псалми, Євангелія від Матвія, і Івана, Послання апостола Павла) і безліч бесід на окремі біблійні тексти, а також повчання на свята, на хвалу святих і слова апологетичні (проти аномеїв, юдейства і язичників ). Святий Іван як пресвітер ревно виконував заповідь піклування про бідних: при ньому Антиохійська Церква живила кожен день до 3000 дів і вдовиць, не рахуючи ув'язнених, подорожніх і хворих. Слава чудового пастиря і проповідника росла.

У 397 році, після спочинку Константинопольського архієпископа Нектарія, святого Івана Златоустого було викликано з Антіохії для поставлення на Константинопольську кафедру. У столиці святий архіпастир не міг проповідувати так часто, як в Антіохії. Багато справ чекало вирішення святителем, він почав з головного - з духовного вдосконалення священства. І тут кращим прикладом був він сам. Засоби, які призначалися для архієпископа, святий звернув на утримання кількох лікарень і двох готелів для прочан. Архіпастир задовольнявся мізерною їжею, відмовлявся від запрошення на обіди. Ревнощі святителя до утвердження християнської віри поширювалася не тільки на жителів Константинополя, але і на Фракію, включаючи слов'ян і готів, Малу Азію і Понтійську область. Ним було поставлено єпископа для Церкви Боспору, що знаходився в Криму. Святий Іван направляв ревних місіонерів у Фінікію, Персію, до скіфів, писав послання до Сирії, щоб повернути Церкві маркіонітів, і домігся цього.

Багато праць поклав святитель для влаштування благоліпності Богослужіння: склав чин Літургії, ввів антифонний спів за всеношною, написав кілька молитов чину маслосвяття. Розбещеність столичних звичаїв, особливо імператорського двору, знайшла в особі святителя неприємного викривача. Коли імператриця Євдоксія, дружина імператора Аркадія (395-408), розпорядилася про конфіскацію власності у вдови і дітей опального вельможі, святий став на їхній захист. Горда імператриця не поступилася і затаїла гнів на архіпастиря. Ненависть Євдоксії до святителя розгорілася з новою силою, коли недоброзичливці сказали їй, ніби святитель у своєму повчанні про суєтних жінок мав на увазі її. Суд, складений з ієрархів, справедливо докорених раніше Златоустом, постановив позбавити влади святого Івана і за образу імператриці - стратити. Імператор Аркадій замінив страту вигнанням. У храмі товпився збуджений народ, який вирішив захищати свого пастиря. Святитель, щоб уникнути заворушень, сам віддав себе в руки влади. Тієї ж ночі в Константинополі стався землетрус. Перелякана Євдоксія просила імператора терміново повернути святого і негайно надіслала листа вигнаному пастирю, благаючи його повернутися. Але вже через два місяці новий донос пробудив гнів Євдоксії. У березні 404 року відбувся неправедний собор, який постановив вигнати святого Івана. Після вигнання його зі столиці, пожежа перетворила на попіл будівлю сенату, відбулися спустошливі набіги варварів, а в жовтні 404 року померла і сама Євдоксія. Навіть язичники бачили в цих подіях Небесне покарання за неправедне засудження угодника Божого.

Перебуваючи у Вірменії, святитель Іван намагався зміцнити своїх духовних чад. У численних листах (їх збереглося 245) єпископам Азії, Африки, Європи та своїм друзям у Константинополі, він утішав страждаючих, наставляв і підтримував своїх прихильників. Взимку 406 року святий був прикутий хворобою до ліжка. Але його вороги не вгавали. Зі столиці надійшов наказ перевести його до далекого Пітнусу (Піцунди, в Абхазії). Виснажений хворобами святитель, у супроводі конвою, три місяці в дощ і спеку здійснював свій останній перехід. У Комнах сили залишили його. Біля склепу святого Василиска (близько 308, пам'ять 22 травня), втішений явленням мученика («Не сумуй, брате Іване! Завтра ми будемо разом»), причастившись Святих Таїн, вселенський святитель зі словами «Слава Богу за все!» Відійшов до Господа 27 вересня 407 року.

Святитель Іван Златоуст був похований в Комнах. У 438 році Прокл, Патріарх Константинопольський (434-447), здійснюючи Богослужіння в храмі святої Софії, вимовив похвальне слово пам'яті свого великого вчителя, в якому порівнював святителя Івана Златоуста зі святим Іваном, Предтечею Господнім, які проповідували покаяння і також потерпали за викриття пороків. Народ, що горів любов'ю до святителя Івана Златоуста, не давши Патріарху докінчити свого слова, почав одностайно просити його звернутися до імператора з проханням про перенесення святих мощів святителя з Комен у Константинополь. Святитель Прокл вирушив до царя Феодосія II (408-450) та від імені Церкви і народу просив його про це. Імператор погодився і відправив у Комни особливих посланців зі срібною ракою, щоб з пошаною перевезти святі мощі. Жителі Комен глибоко сумували про те, що їх позбавляють великого скарбу, але не могли опиратися царському указу. Коли ж імператорські посланці приступили до гробу святителя Івана, вони не змогли взяти його мощі. Тоді імператор, у каятті, написав послання святителю, просячи у нього пробачення за себе і за свою матір Євдоксію. Послання це прочитали біля гробу святителя Івана, поклали на нього і вчинили всеношне бдіння. Потім приступили до гробниці, легко підняли мощі і внесли на корабель (гробниця святителя Івана залишилася в Комнах, поблизу Піцунди). Тоді ж відбулося зцілення убогого чоловіка, який доклав до покриву від гробу святого. Після прибуття мощів святителя Івана до Константинополя, 27 січня 438 року все місто, на чолі з Патріархом Проклом, імператором Феодосієм, з усім його синклітом і безліччю народу вийшов назустріч. Численні клірики зі свічками, кадилами і хоругвами взяли срібну раку і з співами внесли її до церкви святої мучениці Ірини. Коли Патріарх Прокл відкрив гріб, тіло святителя Івана виявилося нетлінним, від нього виходили пахощі. Припавши до гробу, імператор Феодосій II зі сльозами просив святителя пробачити його матір. Народ не відходив від раки весь день і цілу ніч. На ранок мощі святого були віднесені в соборну церкву Святих Апостолів. Коли рака була поставлена на патріаршому престолі, весь народ єдиними вустами вигукнув: «Прийми престол свій, отче!» - І Патріарх Прокл з багатьма, що стояли біля раки, побачили, як святитель Іван відкрив уста свої, і вимовив «Мир всім!»

У IX столітті Йосип Піснеспівець, Косьма Веститор та інші написали піснеспіви на честь перенесення мощів святителя Івана Златоуста, які й понині співаються Церквою на спогад цієї події.