Святий апостол і Євангелист Іван Богослов посідає особливе місце серед обраних учнів Христа Спасителя. Нерідко в іконографії апостол Іван зображується лагідним, величним і духоносним старцем, з рисами цнотливої ніжності, з печаттю повного спокою на чолі та глибокому погляді споглядача незречених одкровень. Інша головна особливість духовного вигляду апостола відкривається через його вчення про любов, за яке йому по перешинству присвоєне ім'я Апостола любові. Справді, любов'ю пронизані всі його писання, основна думка яких зводиться до поняття, що Бог за Своєю сутністю є Любов (1 Ін. 4, 8). В них він зупиняється переважно на проявах незреченної любові Бога до світу і людини, на любові свого Божественного Вчителя. Він постійно заохочує учнів до взаємної любові.

Служіння Любові - весь життєвий шлях апостола Івана Богослова.

Йому був властивий спокій і глибина споглядання в поєднанні з палкою вірністю, ніжна і безмежна любов з полум'ям і навіть певною різкістю. З коротких зауважень Євангелистів видно, що він володів вищої міри палкою натурою, сердечні пориви його іноді доходили до такої бурхливої ревності, що Ісус Христос змушений був стишувати їх, як невідповідні до духу нового вчення (Мк. 9, 38 - 40; Лк. 9; 49 - 50; Лк. 9, 54 - 56) і назвав апостола Івана та його рідного брата Якова "синами грому" (Воанерґес). В той же час він виявляє рідкісну скромність і, незважаючи на своє особливе становище посеред апостолів як учня, якого любив Ісус, він не виділявся з низки інших учнів Спасителя. Визначними рисами його характеру були спостережливість і сприйнятливість до подій, пройнятих тонким почуттям послуху Божій волі.

Отримані ззовні враження рідко виявлялися в його слові чи дії, але сильно і глибоко проникали у внутрішнє життя святого Апостола. Завжди чуйний до інших, він співчував серцем за тих, хто гине. Апостол Іван з побожним трепетом слухав Богонадхненне вчення свого Вчителя, сповнене благодаті й істини, у чистій і піднесеній любові споглядаючи Славу Сина Божого. Жодна риса із земного життя Христа Спасителя не вислизнула від проникливого погляду апостола Івана, жодна подія не проминула, не лишивши глибокого сліду в його пам'яті, тому в ньому зосередилися вся повнота і цілісність людської особистості. Таку ж цілісність мали і думки апостола Івана Богослова. Для нього не існувало роздвоєності.

За його переконанням, де немає повної відданості, там немає нічого. Обравши шлях служіння Христові, він до кінця життя провадив його з повнотою і впевненою послідовністю. Апостол Іван говорить про всезагальну відданість Христові, про повноту життя в Ньому, тому і гріх розглядається ним не як слабкість і пошкодженість людської природи, а як зло, як негативне начало, цілком протилежне добру (Ін. 8, 34; 1 Ін. 3, 4; 1 Ін. 3, 8 - 9). На його погляд, можна належати або Христові або дияволові, середнього, невизначеного стану бути не може (1 Ін. 2, 22; 1 Ін. 14, 3).

Тому він служив Господу з безроздільною любов'ю і самовідданістю, відкидаючи все, що належить споконвічному ворогові людини, ворогові істини й родоначальникові неправди (1 Ін. 2, 21 - 22). Чим сильніше він любить Христа, тим сильніше ненавидить антихриста; чим більше він любить істину, тим більше ненавидить неправду, - світло виключає пітьму (Ін. 8, 12; Ін. 12, 35 - 36). Цим проявом внутрішнього вогню любові він свідчив з особливою силою духу про Божество Ісуса Христа (Ін. 1, 1 - 18; 1 Ін. 5, 1 - 12).

Апостолові Іванові було призначено висловити останнє слово Божественного Одкровення, яке вводить у найпотаємніші тайни внутрішнього Божественного життя, відомі тільки вічному Слову Божому, Єдинородному Синові.

Істина відображена в його розумі і слові, оскільки він відчуває і осягає її серцем. Він споглядає вічну Істину і як бачить, так і передає своїм улюбленим дітям. Апостол Іван просто стверджує або заперечує і завжди говорить із абсолютною точністю (1 Ін. 1, 1). Він чує голос Господа, Який відкриває йому те, що Сам Він чує від Отця.

Богослов'я апостола Івана знищує межу між сьогоденням і майбуттям. Бачачи сьогодення, тимчасове, він не зупиняється на ньому, а переносить свій погляд до вічного в минулому і до вічного в майбутньому. І тому він, закликаючи до святості життя, урочисто проголошує, що " кожен, хто народився від Бога, не грішить" (1 Ін. 5, 18; 1 Ін. 3,9). У спілкуванні з Богом правдивий християнин причетний до Божественного життя, тому майбутнє людства відбувається вже на землі. У викладі і розкритті вчення про Устрій спасіння Апостол Іван Богослов переходить в сферу вічного сьогодення, в якому Небо зійшло до землі і оновлена земля просвічується Світлом Небесної Слави.

Так галілейский рибалка, син Зеведея, зробився Богословом, який звістив через Одкровення таїну світобудови й долю людства.

Вшанування 8 травня святого апостола Івана Богослова започатковане Церквою на спогад щорічного з'явлення в цей день на місці його поховання дрібного рожевого праху, котрий збирали віруючі для зцілень від різних недугів.