Преподобний Сава походив з Тверського князівства, з міста Кашина і був другим з восьми синів Кашинського боярина Івана Васильовича Борозни, з роду славного і всіма шановного. З юних років Сава відрізнявся доброчесним життям, наслідував чернечий подвиг і, прийнявши постриг в одному з тверських монастирів, покірно ніс різні монастирські послухи. Він відрізнявся незвичайним смиренням і викликав глибоку повагу і у мирських жителів, і у ченців. Ченці шанували його за ангела і обрали ігуменом. Але Саву обтяжувала слава людська, і він, покинувши рідні місця, довгий час жив у цілковитій безвісті, а пізніше, ревнуючи про вищі подвиги, попрямував на Афон.

Після повернення з Афона, під виглядом бідного невідомого мандрівника, він прийшов на річку Вішеру, керований Богом, поставив хрест і, влаштувавши невеликий курінь, став проводити пустельницьке життя. Одного разу проходив повз житель Новгорода побачив преподобного поринутого в глибоку молитву і вигляд його був немов без свідомості, що все обличчя його було вкрите комарами, так що його зовсім не було видно. Здивований перехожий повідав іншим про те, що трапилося, і всі зрозуміли, що відлюдник - істинно Божий чоловік. Але Сава пішов у ще більш відокремлене місце, продовжуючи вдосконалюватися в пості та молитві, проводячи життя, сповнене нестатків. Чутка ж про святе життя преподобного поширилася по околицях, і сусідні жителі стали приходити до нього і доставляти посильні жертви. Чутка про святого угодника Божого дійшла до архієпископа Івана, який був тоді на Новгородській кафедрі, і він послав довідатися про преподобного Саву, хто він і який він, а після отримання відповіді, вбачаючи в Саві людину духовну, сам вирушив на зустріч з ним. Смирення і безсрібність Сави підкорили святителя, і він полюбив блаженного і надавав йому допомогу всім необхідним.

Тим часом Сава задумав заснувати обитель і почав своїми руками будувати келії для захожих ченців. Одного разу за намовою диявола прийшли до нього розбійники з підступним наміром. Він же, прозрівши їхній задум, попросив їх допомогти йому підняти дерево, при цьому велів їм узятися за тонкий кінець, а сам узявся за товстий. Розбійники так і не змогли зрушити з місця свій кінець, а Сава один підняв дерево, чим і вразив їх, і вони із соромом і страхом поспішили втекти.

Пізніше Сава з братією оселилися біля річки Вішери і спорудили й освятили церкву на честь Вознесіння Господнього. Після влаштування обителі преподобний Сава поставив собі стовп і, зійшовши на нього, всю седмицю до суботи проводив на ньому в пості та молитві; в суботу ж сходив зі стовпа до братії, причащався з ними Святих Тайн, вистоював недільну службу, поділяв трапезу і після корисних для душі повчань знову сходив на стовп до наступної суботи. Живучи на стовпі, Сава зберігав обитель своїми молитвами. Одного разу до монастиря підійшли розбійники, щоб розграбувати його, але святий, зрозумівши їх злий умисел, став стукати жезлом по стіні, змусивши їх утікати, охоплених страхом. Про це диво Церква оспівує в службі преподобному.

Тим часом до преподобного Саві продовжували звідусіль стікатися і ченці, і миряни заради користі духовної, яку від нього отримували, бо він, за словами апостола, для всіх був усім, всіх наставляючи, про всіх переймаючись і дбаючи. Перебуваючи в подвигах і переносячи суворі позбавлення і всякого роду скорботи, блаженний на вісімдесятому році від народження впав у тілесний недуг. Готуючись звільнитися від тіла і віддати останню шану природі, він закликав до себе всю братію і звернувся до неї з передсмертними корисними для душі настановами, особливо про те, щоб вони твердо і незмінно перебували в православ'ї та дотриманні чернечих обітниць, найбільше ж процвітали в смиренні. «У чому ви бачили мене, коли подвигом добрим трудився, то й самі творіть» - сказав на закінчення старець. Після цього, доручивши монастир і братію турботі і опіці архієпископа Новгородського, причастившись Святих Христових Таїн, він мирно віддав душу свою Господеві 14 жовтня 1460.

Після досить тривалого часу, в обителі сталася сильна пожежа, так що вона вся згоріла: і церква, і келії, і стовп преподобного. Але труна його, що знаходився між церквою і стовпом, і каплиця над труною не зазнали жодної шкоди. Це було перше диво після переставлення святого. З того часу при гробі стали відбуватися різні дива. Одного разу настоятель Савинської обителі ігумен Геласій зцілився від отруєння за молитвами Сави, якому з'явився в сновидінні. Він повідав про це Новгородському архієпископу Йоні, і той звершив перед гробом преподобного Сави молебний спів, наказавши написати ікону святого і скласти йому службу й житіє.

Святкування на честь преподобного Сави встановлено Руською Церквою соборним визначенням в 1549 році і відбувається 14 жовтня.