Уміння бути щасливим залежить, між іншим, і від уважності. Навчися помічати навколишню красу - і шлях до щастя наполовину пройдений.

Щасливі народи, здатні до споглядальності. Це ті, кому взимку не потрібне парове опалювання. У греків тепло, і там розцвіла філософія. На Сході тепло, і там люблять мовчки сидіти годинами. Сидіти і думати.

Людям, які вічно скачуть, як блохи, холерикам, які ніколи не можуть заспокоїтися, споглядачі здаються ледарями. Але це не лінь. Тимчасова мовчазна бездіяльність - це спосіб виживання, спосіб збереження душевного здоров'я. Як би хто не поспішав і як би хто, навпаки, не лінувався, ми усі виявимося в одному місці в один час. Греки про це здогадувалися, на Сході це усім відомо з дитинства.

Пережитий інфаркт примушує людину ходити повільно. І не лише повільно ходити. Він примушує пропускати повз вуха і очі ту інформацію, без якої раніше життя не мислилося. Розмірено дихаючи і рухаючись неквапливо, проходить людина, що вижила після інфаркту, байдуже, повз рекламні щити і газетні кіоски, повз бари і каси футбольного стадіону. Байдуже тому, що ще нещодавно вона лежала абсолютно гола під простирадлом. Стіни навкруги були кахельні і стеля - біла. У венах стирчали голки, а у роті була трубка. А тепер вона йде на своїх ногах, втягує носом холодне повітря. Вона жива і щаслива. Більше нічого не потрібно.

Є радикальні способи "ощасливлення" нещасних людей. Власне, це  способи напоумлення або, що те ж саме, способи вправлення мізків. Людина не помічає повітря, хліба, свободи, здоров'я. Не помічає, не цінує, не насолоджується. Замість цього вона живе жаданням слави, заздрістю, мріями про неземну любов або величезне багатство. Варто забрати у неї на малий час істинно необхідні речі, а потім, коли туга про другорядне зміниться жаданням необхідного, повернути їх їй.

Схема проста і безвідмовна. Щоб відчути щастя від двох годин вільного часу або від шматка хліба з цукром, треба піти в армію на термінову службу. Дефіцит повітря відчувається за допомогою поліетиленового пакета. Можна також дожити до астми. Саме недовге попереднє ув'язнення багатьох протверезило і поставило на правильний шлях. Тими, кого не поставило, займатимуться тривалі терміни.

"Людям властиво помилятися". Людям важко режисирувати виправні сценарії. Найчастіше цим займається Той, Хто усе робить безпомилково. Бувають, проте, і серед людей мудреці, здатні лікувати чужі рани несподіваним способом. Коли один юний чернець сильно страждав від блудної похоті, ігумен попросив іншого ченця, коваля, побити хлопця. Була інсценована сварка, прозвучали образливі слова, і важкий кулак старшого брата прогулявся по шиї молодшого. Коли ж побитий чернець прийшов до ігумена скаржитися, начальник ще і вилаяв його, і вигнав геть з ганьбою. Через два дні ігумен відвідав молодого брата. Той лежав на підлозі увесь в сльозах, роздавлений скорботою і образою. Чи "мучить тебе розпуста, чадо"? - запитав ігумен. - "Яка розпуста, отче? Я ледве живий від образи", - відповідав той. Ігумен приховав в сивій бороді що почала з'являтися посмішку. Він не помилився у виборі ліків. Розпуста відступила.

Якщо у нас немає таких ігуменів, то у нас все одно є Той, Хто створив світ і світом управляє. Він розтирає і змішує складові частини - порошки і травички - для гірких і корисних пігулок. І наші прикрощі - не більше ніж ліки, складені умілою рукою. У цьому сенсі Він - справжній Аптекар. Не такий, як зараз прийнято. Зараз немає аптек. Наші аптеки - це лише магазини з ліками. У справжній аптеці - ти приносиш рецепт, аптекар особисто для тебе сам (!) виготовляє необхідні ліки в потрібній кількості. Я пам'ятаю у Львові такі фармацевтичні заклади класичного середньовічного типу.

Але нині - o tempora! - рідкістю стали і справжні аптеки, і осяяні зверху ігумени. Зате мікстури виробляються, пігулки приймаються, хворі видужують. Хоча і не усі.  

Аматорові скаржитися неодмінно буде ще гірше, ніж зараз. Щоб цього не було, треба негайно прикусити язик, що скаржиться, і вимовити слова, з якими Златоуст закінчив земне життя: "Слава Богу за все"!

Не усі люблять Златоуста, не усі читали Платона, та зате усі чули і розповідали анекдоти. Один з них побудований на подібній логіці. Нагадаємо: "Тісно жити? Купи козу. - Яку козу? І так жити ніде! - Купи, говорять, козу. - Купив. Хоч помри, жити не під силу. - Продай тепер козу. - Продав. Слава Тобі, Господи! Як без кози добре"!

Від Платона, або від старшого брата, або з анекдоту ти дізнався про це - неважливо. Неважливо, що читав. Важливо, чому навчився. Отже, любиш скаржитися - готуйся пожити з козою, прив'язаною до спального ліжка біля узголів'я. Щоб надалі не скаржився.

Ми живемо не в теплих краях. Щоб зігрітися і просочитися, нам треба витратити куди більше часу і сил, ніж грекові і єгиптянинові. Проте наявність сандаль не робить філософом автоматично, а наявність валянок автоматично з числа людей, здатних до філософії, не виключає. Можна і нам, при усій завантаженості, знайти годинку, щоб мовчки посидіти під час заходу або на лавочці біля будинку, або на балконі. Посидіти, подумати, постежити, як вітер у дерев гілки гойдає. "Усе добре, усе - слава Богу. Мирний  і безтурботний сон даруй мені. Ангела Твого хранителя пошли, що покриє і збереже мене від всякого зла".

Можна захистити кімнату хрестом на чотири сторони і заснути сном спокійної  і, значить, щасливої людини. Адже, в принципі-то, усе добре.

Зазимський Благовісник