Дружба - це благословення, Берегти її - справжнє щастя. Ще в дитинстві у кожної людини формується те коло осіб, з якими вона має спільні інтереси, чиї думки поділяє, з ким проводить свій час. З плином років це коло змінюється: з кимось спілкуєшся більше, комусь лише інколи телефонуєш, когось вже «сто років не бачив», а з кимось і зовсім чужі люди. Таку прірву здатен утворити брак часу на спілкування, що примушує товаришів шукати однодумців деінде. Після цього з'являються нові захоплення та міркування. Але ще гірше те, що час стирає старі інтереси, що колись поєднували друзів. Кажуть, що найщиріша дружба - це дружба з дитинства. Здається, що це дійсно так. Діти - чисті, цнотливі створіння. Їх світогляд ще не сплюндровано ідеомами та упередженнями суспільства. Вони думають, бачать та відчувають серцем, через це інколи важко пояснити, чому так щиро товаришують ці маленькі люди. Будучи в дитячому садочку, я також мала таку подружку серця. Вона приходила раніше і завжди мовчки стояла, чекаючи, коли мене приведуть до дитсадочка. Ми навіть посваритися не могли. А щоб не було прісно-нудно, інколи ми жартома ображались одна на одну і «не дружили» ось так аж по три хвилини на тиждень. Товаришували ми ще довго й міцно, тому нажили заздрісників, що намагалися навмисне розсварити нас. Але наша дружба була міцною. Що ж тепер? Ми спілкуємося рідко, бо навчаємося в різних школах, ходимо на прогулянки з різними компаніями. Ні, ми не посварилися - просто виросли. Цікаво, чи багато ще таких, хто подорослішав і не знайшов більше настільки щирої дружби, як у дитинстві? Мабуть, що так. Справа в тому, що виховання сучасного суспільства базується на інформаційних даних з інтернету та телевізійних екранів, що характеризуються відсутністю авторитету людської вірності та високих почуттів. На сьогодні юнацтво майже не читає художньої літератури. В результаті навколо все менше і менше дійсно освічених та мудрих людей. Всі почали мислити занадто просто, в одній площині: білі -біле, чорне - чорне, ображають - ображайся або ображай сам. Люди забули слова Господа: якщо тебе вдарили по одній щоці, підстав іншу. Мало хто здатен сьогодні пробачати образи. Більшість лихословить, заздрить, намагається заподіяти зло у відповідь. Це так тому, що люди закрили свою душу для одвічних цінностей, впустили до серця ненависть, жадібність, забули, що добро можна робити просто так, не чекаючи винагороди. Зараз у моді кінофільми, в яких ми бачимо, як люди стають ворогами й один одному чинять зло. На екранах кров, ненависть, біль, смерть, а в думках глядачів ці кінострічки породжують розпусту, жорстокість, байдужість до ближнього. Більшість з нас остерігається нових знайомств, бо не довіряє ближньому, боїться нещирості й зради, яка завдає нестерпного болю кожній людині. Люди втрачають друзів переважно через свій егоїзм та небажання зрозуміти іншого. Засоби масової інформації тільки привчають до упередженості щодо навколишніх, а людське бажання знайти підтвердження своїх міркувань в будь-якому випадку зустрічає успіх. Таким чином людина зневірюється у житті, закриває в собі, з нею неприємно спілкуватися, адже вона будує навколо себе «футляр», виражений мовчанням і нерозумінням, бачить в опонентові лише негативні риси і цим відштовхує його від себе. Такій людині дружба не приносить радості, а стає важким тягарем. У багатьох моїх сучасників, на жаль. Відсутнє поняття самопожертви та самовіддачі заради того, щоб комусь допомогти чи просто примножити добро. А образ людини здатної на це можна знайти майже у кожному художньому творі- чи то величезний роман з монументальним сюжетом чи дитяче оповіданнячко. В оповіданні Володимира Винниченка «Федько - халамидник» розповідається про хлопчака-розбишаку, непосидючого Федька. Вчитися хлопчик не хотів, часто робив шкоду, за що батьки його сварили та били. Але позитивними рисами Федька були щирість, правдивість і вірність у дружбі. Федько врятував панського синочка Толю від смерті, пожертвувавши власним життям. Толя не був справжнім другом Федька, бо часто підводив його, звалюючи свою вину на хлопця. Але Федько врятував Толю, бо був велекодушною людиною , справжнім другом. Дружба - цінний скарб людської душі. Якщо у вас є друзі, бережіть їх. Люди не можуть бути ідеальними та однаковими. Кожен з нас - це особистість зі своїми плюсами й мінусами. Навчіться йти на компроміс, намагайтесь зрозуміти свого товариша, якщо у вас з- ним виникає якийсь конфлікт, адже так легко втратити і так важко знайти справжнього друга. Будьте щирими у стосунках з товаришем. Щирість - це не клеймо простодушної людини, як дехто вважає, яку можна легко використати - це запорука справжньої дружби. А перед тим як осудити свого товариша за якийсь негарний вчинок щодо вас, спробуйте згадати й визнати свої помилки перед ним. Любов та дружба благословенні Богом. На мою думку, люди мають оселити це благословення у своїй душі, і вони відчують себе щасливішими!

Павлушина Тетяна.

Православний духовний центр