Сказання, чого монастир прозвався Печерським. У князівство самодержця Руської землі, благовірного великого князя Володимира Святославовича, благословив Бог, щоб з'явився світильник Руської землі і наставник інокам, тож про нього це сказання. Був такий собі благочестивий муж з міста Любича, в котрому змолоду вселився страх Божий, і побажав він вдягтися в образ чернечий. Людинолюбний же Господь велів йому йти в країну Грецьку і там остригтися. І зразу він в дорогу рушив, мандруючи за мандрівного Господа, який трудився заради нашого спасіння, і досяг царського міста. І до Святої Гори дійшов, обійшов усі святі монастирі, що були на Афоні, а побачивши монастирі Святої Гори і перебування тамтешніх отців, (надлюдську природу, які в плоті наслідували ангельське життя), ще більше розпалився Христовою любов'ю і побажав життя тих отців узяти собі в приклад. Прийшов він в один монастир і молив ігумена, щоб той поклав на нього ангельський образ чернечого чину. Ігумен же, побачивши його бажання творити добрі діла, послухався й постриг, і дав йому ім'я Антоній, навчивши життю іночому. Антоній же, в усьому Богові догоджаючи, в усьому іншому перебував у покорі й послуху, аж усі раділи за нього. Сказав був йому ігумен: - Антонію, іди на Русь, там іншим для успіху й утвердження корисний будеш, і буде з тобою благословення Святої Гори. Антоній - бо прийшов до Києва, гадаючи, де йому зупинитися. Походив по монастирях, але не знайшов жодного, де б міг осісти: Бог не велів. І почав блукати по хащах, і по горах, і по всіх місцях, так на Берестове вийшов, і знайшов печеру, і вселився у неї (її колись варяги викопали), жив у ній у великий помірності. Невдовзі помер великий князь Володимир, і владу взяв безбожний окаянний Святополк, котрий, сівши в Києві, почав убивати братів своїх, і убив він святих Бориса і Гліба. Антоній же, бачачи таке кровопролиття, яке творив окаянний Святополк, утік на Святу Гору. Коли ж благочестивий князь Ярослав переміг Святополка, то сів у Києві. Боголюбивий князь Ярослав любив Берестове і церкву святих Апостолів і багатьох священників тримав. Був у нього пресвітер на ім'я Іларіон, муж благочестивий, котрий знав Божественне писання і пісник. І ходив він із Берестового понад Дніпром на пагорб, де тепер старий монастир Печерський, і там молитви творив - ріс - бо там ліс великий, - і викопав там печерку малу на два сажні, а приходячи у Берестове, псалми співав і в тайні молився Богові. По цьому Бог зволив покласти на серце благовірному великому князеві Ярославу таке, що той, зібравши єпископів, поставив у літо 6559 його( Іларіона) митрополитом у святій Софії, а ця його печерка залишилася.

Про Антонія ж, що був у Святій Горі в монастирі, де прийняв постриг, було від Бога звіщення ігуменові: - Іди, Антонію на Русь, так Бог хоче, і буде тобі благословення від Святої Гори, бо багато від тебе чорноризцями стане. Благословив його і відпустив, кажучи: - Іди з миром! Антоній прийшов до Києва і завітав на пагорб, де Іларіон викопав малу печерку, полюбив це місце й поселився там. І почав зі сльозами молився Богові: - Господи, утверди мене на місці цьому, і хай буде місцю цьому благословення Святої Гори і молитва отця мого, котрий мене постриг. І став жити там, молячись Богові. Їжею його був хліб сухий, і води в міру пив, і копав печеру, не даючи собі пільги ні вдень, ані вночі, в трудах перебуваючи, в невсипущості й молитвах. Скоро довідались про нього люди, приходили до нього, приносили все, чого він потребував. І вславився він як Великий Антоній, і приходили просити в нього благословення. По цьому помер великий князь Ярослав, владу прийняв його син Ізяслав і сів у Києві. Антоній же прославився в Руський землі. Князь же Ізяслав, почувши про життя його, прийшов до нього з дружиною своєю, просячи благословення і молитви. І відомий був всім Великий Антоній і шанований усіма. І почали приходити до нього взяти постриг боголюбні люди, він їх приймав і постригав. І зібралася при ньому братія числом дванадцять. До нього й Феодосій прийшов і постригся. І викопали печеру велику, і церкву, і келії, які є й досі в печері під старим монастирем. Як зібралася братія, сказав їм Великий Антоній: - Це Бог нас, братіє, зібрав, і благословення є Святої Гори, яким мене постриг ігумен Святої Гори; я ж вас постриг, і буде на вас благословення перше від Бога і Пречистої Богородиці, а друге від Святої Гори. І сказав їм таке: - Живіть собі, я поставлю вам ігумена, а сам хочу на іншу гору піти і там сісти самому. І поставив їм ігумена Варлама, а сам пішов на гору, викопав печеру, яка є новим монастирем, і в ній закінчив життя своє, живучи в доброчинстві, років сорок не виходячи з печери; в ній же лежать мощі його, що чудеса творять і по сьогоднішній день. Ігумен же і братія жили в печері. І збільшилося їх, і не могли в печері вміститися - вирішили поза печерою поставити монастиря. І прийшли ігумен з братією до святого Антонія та й сказали йому: - Отче! Збільшилося братії, і не можемо вміститися в печері; коли б це Бог повелів і Пречиста Богородиця та й твоя молитва, щоб поставити церківцю поза печерою. І дозволив їм преподобний. Вони ж поклонилися йому до землі і відійшли. І поставили церківцю малу над печерою в ім'я Успіння Пресвятої Богородиці. І почав Бог збільшувати чорноризців молитвами Пресвятої Богородиці й преподобного Антонія, і вирішили братія з ігуменом поставити монастир.

І пішли до Антонія, й мовили йому: - Отче! Братія більшає, і хотіли б ми поставити монастиря. Антоній радий був і сказав: - Благословен Бог за все, і хай буде з вами молитва Пресвятої Богородиці та святих отців із Святої Гори. І, це казавши, послав одного з братії до князя Ізяслава, щоб сказав так: - Княже благочестивий, Бог примножує братію, а місця мало, просим у тебе, щоб дав нам гору ту, що над печерою. Князь же Ізяслав, це чуючи, дуже зрадів, і послав їх до свого боярина, і дав гору ту. Ігумен же і братія заклали церкву велику і монастир, огородили стовпами, поставили багато келій, церкву звели і прикрасили іконами. Від тоді стали звати монастир Печерським, тому що спершу чорноризці в печерах жили. Від того часу зветься монастир Печерський, і є на ньому благословення від Святої Гори Монастир було довершено, а ігуменство тримав Варлаам; князь же Ізяслав поставив монастир святого Димитрія і перевів Варлаама на ігуменство до святого Диимтрія - хотів створити свій монастир, сподіваючись на багатство. Чимало монастирів царями й боярами, багатством поставлено, але не такі вони, як поставлені сльозами і постом, молитвою й невсипучістю. Антоній не мав золота й срібла, а все здобув сльозами і постом, як я говорив. Коли Варлаам відійшов до святого Димитрія, раду створила, і прийшла братія до старця Антонія, і сказала йому: - Отче, постав нам ігумена. Він же питає їх: - Кого хочете? Вони ж сказали. - Кого хоче Бог, Пресвятая Богородиця і ти отче. І мовив їм Великий Антоній: - Хто ще є серед вас, як блаженний Феодосій, слухняний, тихий і смирний? Хай буде він ігуменом. Братія вся, зрадівши, поклонилася йому до землі і поставила ігуменом Феодосія. Було братії тоді числом двадцять. Феодосій прийняв монастир і запровадив у ньому смирення велике, пости й молитви зі слізьми. І збільшуватися стало чорноризців, і досягли вони числа сто. І почав шукати чернецькі правила, а з'явився тут чесний інок Михаїл з монастиря Студійського, який прийшов із Греції з митрополитом Георгієм. І почав його питати Феодосій про статут отців студійських, і , взявши його у нього, переписав. І у монастирі свойому встановив, як співати співи монастирські, і як поклони тримати, і читання читати, як стояти в церкві, і все утвердження церковне, і на трапезі сідання, і що їсти в які дні. Все за уставом Феодосій повстановлював, і передав монастиреві своєму, а від того монастиря перейняли це всі монастирі. Тим - то й шанований Печерський монастир за перший і честю вищий інших. До Феодосія, котрий жив у монастирі і правив доброчинне життя та іноче привило, і як приймав кожного, хто приходив до нього, прийшов і я, грішний і недостойний раб Нестор, і прийняв він мене, коли мені було від народження мого сімнадцять років. А це я написав і виклав, в яке літо було закладено монастир і зветься Печерський.

За Нестором Літописцем.

Православний духовний центр