Во ім'я Отця і Сина і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри, Господь сподобив нас дожити ще до одного дня, якого чекали всі ми, а найбільше чекали діти. Ми багато знаємо про життя святителя Миколая, який своїм добрим життям, своєю гарячою вірою в Бога і надією на Нього ввійшов в історію нашої Церкви, навіть в історію всесвіту та в історію нашого з вами життя. Тому що сьогодні мало хто з дітей, які живуть у повноцінних сім'ях, можуть забути про нинішнє свято. Всі діти з нетерпінням його чекають, і якщо навіть цілий рік були трохи неслухняними, то в ці дні намагаються більше робити хоча б показово добрих справ.

Сьогодні Господь привів нас до храму, щоб ми могли звернутися своїми устами і серцем до цього святого угодника, попросити в нього милості і заступництва перед Божим престолом, а також попросити в нього сили, щоб і в своєму слабкому житті уподібнитися цьому великому угоднику Божому Миколаю.

Ми знайомі з його життєписом, і знаємо, наскільки дивно, за нашими мірками, він чинив. Будучи багатою людиною, він не хотів бути ще заможнішим, але все те, що він мав, намагався віддати нужденним. Сьогодні ми навряд чи зустрінемо багатших за нас людей, та й самі не є такими людьми, які, маючи можливість ділитися будь-чим зі своїми ближніми, робили б це з радістю. Кожна людина, яка живе сьогодні, знає, що якщо ти багатий - обов'язково маєш бути жадібним. Тому що, мовляв, якщо ти не будеш жадібним, то ніколи не станеш багатим і не втримаєш свого багатства. Але ця правда - є диявольська правда. А святий угодник Миколай показав, наскільки вона є ілюзорною.

Будучи напівсиротою, він рано позбувся батька, який був багатим мореплавцем, і після смерті залишив синові великий спадок. Але ще з самих дитячих років святий Миколай був привчений ходити до церкви, молитися Богові. Він прислуговував у храмі Божому ще з семирічного віку, як описує його житіє. І для нас це великий урок. Якщо ми хочемо, щоб наші діти колись виросли такими святими миколаями, то ми повинні привчати їх до життя з Богом; і в сім чи вісім років приводити до церкви - щоб дитина не стільки вивчила богослужіння, як щоб зрозуміла сенс євангельської науки, яка полягає в любові, поданні милостині ближньому, в молитві за ближнього.

Святий Миколай зробив це повною мірою. Коли в його житті трапилося випробування - він втратив батька і став спадкоємцем всього того майна, яке батько йому залишив. Він не вагаючись віддав його тим своїм ближнім і друзям, які цього особливо потребували. І навіть не тільки друзям, але й незнайомим.

Історія описує момент, коли поруч з їхнім маєтком був ще один заможний маєток, де жив батько з трьома дочками. Ви знаєте, наскільки людям буває складно змиритися з тим, що вони втрачають свій колишній статус - чи то службовий, чи фінансовий... Такі люди дуже часто впадають у відчай. Ці муки, які вони відчувають, навіть прискорюють їхню смерть. В житті Святителя Миколая так сталося, що їх багатий сусід, який насолоджувався розкішшю, ситим світським життям, дуже швидко збіднів, сам не очікуючи цього. І от, коли він збіднів, то так само впав у відчай. Він знав, що вже не зможе жити так, як він жив раніше. Це стало для нього величезною трагедією. Адже коли людина зазнає якогось терпіння, то її розум часто помутняється, і вона починає чинити не так, як треба було б, а зовсім протилежно: вона робить такі вчинки, яких потім, у нормальному стані, сама жахалася б. І ось цей збіднілий чоловік вирішив зробити своїх дочок блудницями, а свій дім перетворити на дім розпусти для того, щоб все одно залишатися в світському житті, і знову насолоджуватися своєю безтурботністю, і не бути при цьому нікому нічого винним.

Але Святитель Миколай, будучи тоді ще юнаком (зауважте, не таким дідусем - зрілим мужем, яким він став пізніше, і яким його нині змальовують), дізнався про цю проблему - про бажання сусіда перетворити свій маєток на дім розпусти. І що ті дочки, які повинні були служити Богові, молитися в церкві, мали стати повіями. Святитель не міг цього стерпіти. Він таємно вночі взяв вузлик грошей і вкинув у вікно сусіда. І, за переданням, на ці гроші батько зумів забезпечити майбутнє одної з дочок, і тим самим врятував її життя, тобто її майбутньої сім'ї та дітей на багато років наперед.

Так сталося з другою і з третьою дочками. Але батько розумів, що такі величезні гроші, які він отримує невідомо від кого, мають власника. І одного разу, вже вночі, він підстерігав ту людину, яка підкидає їм гроші. Після чергового вкидання він почав бігти за незнайомим доброчинцем, і тоді побачив, що це його сусід - Миколай.

Господь хоче, щоб ми з вами були такими ж добрими і милосердними, такими надійними сусідами, яким був святий Миколай. Він розумів, що гроші - це не лише привід для марнославства, не лише привід для гордощів, і використання їх для власного задоволення. Всі ми, християни, повинні добре розуміти, що гроші Господь дає нам тільки для того, щоб ми мали зручний спосіб послужити ними своїм ближнім, що оточують нас. Святий Миколай показав нам приклад того. Колись ми казали, що це неможливо - любити когось так само, як самого себе, або більше: жити так, щоб усе те, що я маю найціннішого я міг віддати. Господь нам сьогодні показує, що це можливо на прикладі цього чоловіка, який виконав заповідь Божої любові до кінця.

І ми знаємо, що Божий Промисел вів його впродовж усього життя. Сталося так, що люблячи Церкву і Бога, він не уявляв свого життя якимось іншим, поза служінням. І коли він забажав бути священиком (спочатку був дияконом), то служив у рідному місті Патар (нині це територія Анталії - міста в Туреччині). Що цікаво, про це місце, де він народився, нині люди знають з двох джерел: одні їдуть туди відпочивати, а інші знають, що це велика святиня для всіх православних. В житті ми дуже часто так роздвоюємось. Ми повинні запитувати себе кожного дня: «Чим для нас є та чи інша святиня? Чим для нас є те місто де народився цей великий святий - можливість отримати додаткові спокуси (бо ми знаємо, що роблять люди, які їздять на море), чи це можливість стати великим подвижником при тих самих умовах?». Тому що у всіх людей однакові умови і щоб спастися і щоб загинути. І від того, що ми собі оберемо, залежатиме наше майбутнє.

Святий Миколай став на шлях великого святителя вже починаючи з семилітнього віку. Він був чудовим образом, покликаним на служіння. Отже, сталося так, що в тому місті помер був архієрей (архієпископ). І люди не знали, кого обрати, оскільки достойних було дуже мало. І один старший священик вночі молився, щоб Господь Бог допоміг їм вийти з цього складного становища. Тоді йому явився Ісус Христос і промовив, що та людина, яка вранці першою увійде до храму Божого, і повинна бути рукоположена на єпископа. І так сталося, що першим прийшов святитель (тоді ще священик) Миколай, бо він мав звичку розпочинати свій день з молитви в храмі. І коли його взяли під руки, вітаючи християнським привітом, кажучи, що сьогодні його обрав Господь, то він почав відмовлятися від цього служіння.

Він не хотів приймати свого жеребу, оскільки знав, що в нас житті є такі речі, яких людина не в змозі витримати. Так як важка велич священичого служіння порівняно зі станом мирянина - так і єпископське служіння в декілька разів важче від священичого. Але той старець сказав йому, що це Сам Господь Бог його обрав. Після цього святий Миколай вже не насмілювався суперечити волі Божій, і погодився на служіння. І так довгі роки свого життя він служив настільки віддано і вірно, що ввійшов у історію всесвіту, як ми вже казали. Тому що ми помремо, помруть наші діти, померли наші батьки і діди, прадіди, імена дальших поколінь, яких ми навіть не знаємо, а життя святителя Миколая архієпископа Мир Лікійських ми пам'ятаємо, пам'ятали наші батьки, і будуть пам'ятати наші діти. Чому? Тому що він своїм життям послужив іншим. Він любив інших більше, ніж любимо ми. А оскільки ми всі однаково не любимо нікого, то ми, фактично, і не маємо чим вирізнитися в Божих очах. Ми егоїстичні, жорстокі, невдячні.

Саме про невдячність зовсім невипадково і дуже чітко сьогодні ми чули Євангелію - про те, як Господь зцілив десятьох людей, які повинні були обов'язково померти. Ми знаємо, що нині медицина багато що може, але вона не всесильна, бо лише Господь, Який є всесильний, може дарувати нам або здоров'я, або могилу. І ось нинішній євангельський уривок нам описує момент, коли Господь зустрівся з десятьма людьми враженими страшною хворобою, яка дуже швидко мала привести їх до смерті. І потім, після зцілення, з десятьох людей вернувся лише один чоловік, щоб подякувати Христу за його чудо.

Сьогоднішня неділя є дуже важливою для нас. Коли Святі Отці обирали уривки для читання в Церкві публічно, то найважливіші з них вони виносили на недільні дні - щоб їх почули більше людей, аніж зазвичай. Нинішній же уривок важливий не просто з історичної точки зору на життя Ісуса Христа, але тут подається безцінний урок усім нам, тому що ми не вміємо любити, ми не вміємо бачити в своєму житті втручання Боже. Коли ж і бачимо, то нам не вистачає сили, щоб адекватно оцінювати цей вплив. З десяти осіб прийшов лиш один самарянин. А ми пам'ятаємо, що самаряни - це люди, які ворогували з євреями. Вони боролися з ними, і ненавиділи один одного. І от, уявіть собі, що із всіх зцілених знайшлася лише одна людина, яка прийшла подякувати за врятування від смерті. Вона повірила, що Він - Бог, і визнала Господа за Цілителя і Спасителя.

Святі Отці кажучи про ті випадки, про які ми читаємо в Святому Євангелії, навчають, що Ісус Христос зцілював людей не лише фізично, але й духовно. Він давав їм можливість змінити своє життя. Він кликав до Себе і фарисеїв, і митарів і блудниць. І завжди казав: «Ось ти здоровий. Йди і більше не гріши!». Так само Він повівся і з тою людиною, яка вернулася до Нього, лише запитавши: «Чи ж не десять очистились, де ще дев'ять?».

Ми, дорогі браття і сестри, в своєму житті дуже часто отримуємо незаслужену любов Божу, яка виявляється щодо нас у багатьох сферах нашого життя. Господь незаслужено дає нам здоров'я, гроші, можливість працювати, можливість мати добру родину і добрих сусідів, можливість чоловікові мати добру дружину, а дружині - доброго чоловіка. Ми думаємо, що це самі ми собі обираємо це все, реально ж, правда полягає в іншому: це Господь Бог ставить нас в такі умови, коли ми обираємо собі дружину або чоловіка з Промислу Божого. Хоча буває й навпаки: Господь посилає нам погану дружину або чоловіка для того, щоб дати нам можливість проявити свої найкращі риси. Адже якщо два ангели житимуть в одному домі, то в них не буде можливості служити один одному, бо в них не буде тих тягарів, які треба нести і допомагати нести один одному. І Господь дуже часто так влаштовує, що в одному з подружніх партнерів хтось з них має бути трішечки гірший. А інший член подружжя повинен понести той тягар на собі.

Ми повинні весь час пам'ятати, що Господь хоче нам тільки блага. Він дає нам можливість спастися в будь-яких умовах, і посилає нам такі умови для того, щоб якомога краще проявити себе як християни, як Його учні і свідки, як хороші члени сім'ї, чудові працівники... І дуже часто люди нарікають на Бога і кажуть, що цей хрест, який ми отримуємо, є заважким для нас. Це нерозумно так казати, оскільки Бог нікому не дає такого хреста, якого б ми не змогли понести. І тільки сама людина часто сама собі обирає той хрест.

Наприклад: починає пиячити, думаючи, що в будь-який момент може кинути; починає курити, думаючи, що кинути цю губну звичку дуже просто... Запитайте тих курців, а особливо тих, хто помирає від туберкульозу або раку легень, наскільки їм складно. Йому роблять операцію - і першими його словами після цього є: «Пустіть мене покурити». Це тому, що така людина нічого не навчилася з уроку Божого. Господь каже: «Ти не повинен цього робити, тому що маєш бути чистим і сильним». Це незалежно від того, про яку сферу життя йдеться. Люди повинні розуміти, що вони народжені для вічності. Вони народжені для постійного спілкування з Богом. І та людина, котра цього не розуміє - робиться психічно або, ще гірше, душевно хворою.

Для чого ми сьогодні живемо? Які нині існують цінності? Чим живе пересічна людина (хоча пересічних людей в Церкві немає)? Бог прийшов спасти якраз тих людей, яких ми вважаємо пересічними, звичайними людьми, людиною з натовпу. А Господь каже, що якби навіть всіх тих людей не було, і ти сам жив би чи сама жила б на землі, то Він все одно прийшов би, і спас би тебе, пішовши на Голгофу заради тебе. Нам певною мірою зрозуміло, що Господь прийшов і віддав Своє життя за всіх людей всесвіту. Ми розуміємо, що це дуже хороший вчинок стосовно людей, але правда полягає в тому, що Він прийшов би все одно, навіть якби жила одна людина. Тому, виходячи з цього важливого факту, ми повинні погодитися з Ним і прийняти Його як частину власного життя. Факт того, що Христос прийшов спасти цей світ, в якому найперший чи найперша - я, повинен впливати і на наші подальші стосунки з ближніми і Богом.

Сьогоднішнє Євангеліє навчає нас бути вдячними. Тому намагаймося бути якомога більше вдячними тим людям, які є довкола нас. І цінуймо все, що вони для нас роблять. Навіть тоді, коли це, здавалось би, якась дрібниця. Адже людина дуже часто звикає до доброго, і перестає розуміти, що, скажімо, для дружини приготувати обід чоловікові - це її заслуга: вона не мусить цього робити, і це її, так би мовити, відносний обов'язок. В чоловіка є аналогічний обов'язок - приготувати обід дружині... Тому всі ми, живучи ще на землі, повинні шукати тих людей, які роблять нам добрі справи, і виявляти до них вдячність. Ми повинні дякувати і своїм батькам не лише за те, що вони нас народили і опікувалися, але й навіть за те, що вони є поруч з нами. Ми повинні дякувати Богові за тих дітей, яких Він нам дав, намагатися цінувати те, що вони роблять. Якщо ж вони чогось для нас не роблять, то це означає, що ми самі винні, оскільки не привчили їх до цього.

Якби батьки, в цьому випадку - мати або батько святителя Миколая, не привели його в шість років до храму Божого, то він мабуть ніколи і не став би святим, оскільки не мав би прикладу. Сьогодні ж ми бачимо, що виростає ціле покоління дітей безбожних, коли діти перебувають без батьківської опіки. Батьки думають, що якщо вони працюють по закордонах і відкупляються грошима, то вони турбуються про дітей... Це неправда, вони знищують тих дітей, знищують їхні душі, оскільки привчають їх до ліні, до використання чужих грошей, але при тому не маючи прикладу доброго життя.

Не тільки Церква, але й наука вчить, що дитина, яка не має батька чи матері, не може бути повноцінною, бо виростає, не маючи доброго прикладу. І Церква завжди навчає ставлення до сім'ї, як до малої, домашньої Церкви - де є батько, мати, діти. Якщо матері сьогодні вважають, що подарунками відкупляться від дітей, то вони дуже помиляються. Бо є такі подарунки, які знищують душі і тих дітей і їх матерів, тому що вони дають дітям помилкове уявлення про те, що таке щастя. Вони думають, що якщо мати купить дитині комп'ютер, то дитина стане щасливою... Ні, вона не стане щасливою, бо завтра вона захоче мати два комп'ютери. Але коли мати приведе дитину до храму Божого, і навчить вірити в Бога і навчить спілкуватися з Ним, тоді і дитина буде щасливою, і мати буде впевненою, що завтра та дитина не обере для неї будинок перестарілих. Бо в нашому житті все пов'язано: і діти з батьками, і батьки з дітьми. До якогось моменту життя дітей залежить від батьків, але настає момент, коли життя самих батьків вже залежить від того, як вони виховали своїх дітей. Як би ми не ідеалізували своїх дітей - все одно прийде момент, коли ми будемо шкодувати, що ми не були до них вимогливішими, що не дали їм справжніх цінностей, а дали їм лише ілюзію. Ось, наприклад, алкоголіки, коли вип'ють, то стається помутніння розуму, і вони почуваються щасливими. В той самий час люди, які не п'ють, розуміють, що те «щастя» алкоголіка - досить таки ілюзорний стан, який швидко минає.

Тому сьогодні ми повинні дивитися на приклад святителя Миколая, згадувати його дитячі роки, згадувати юність, зрілість, і пам'ятати, що ми завжди можемо чимось послужити ближнім. Також, згадуючи нинішнє євангельське читання, ми повинні завжди шукати приклади того, як можна бути вдячними і ближнім і Богові за те, що Він нам дав.

Нехай же Господь Бог дарує нам силу і розум триматися науки, яку сьогодні отримали.

Амінь!

Протоієрей Євген Заплетенюк