Чи не єдиним навчальним закладом на Прикарпатті, де не святкують Новий рік 1 січня, є школа-садок № 7 в Івано-Франківську. Чому? - здивується багато хто. Проте, гадаю, немало з тих, хто прочитає наше інтерв'ю з директором школи-садка Марією Ільків, отримає відповідь на це запитання. Ба, може, й більше: навіть змінить своє ставлення до звичного для нас святкування Нового року з його незмінними дійовими особами - Снігурочкою і Дідом Морозом.

- Чому в школі-садку №7, де ви є керівником, не святкують Новий рік? Адже, погодьтеся, це навіть дивує: Як поставився педагогічний колектив до вашої ідеї?

- Тому, що радянська окупаційна влада поставила віз перед конем.

Тому, що Новий рік є «празднік, бєсцельная жизнь, нічєвонєдєланіє».

Тому, що поняття «новий рік» є абстрактне, а діти дошкільного та молодшого шкільного віку - реалісти. Тому, що в ті далекі 90-ті роки це була не лише моя ідея, не лише я прозрівала, але, як мені здавалося на той час, прозрівало й багато свідомих людей, які відмовлялися від радянського традиційного святкування Нового року 1 січня.

Оскільки в душах християн пробуджувалися почуття і розуміння того, що є тільки один ідеал довершеності, перед яким схиляються всі народи. Цей ідеал дає нам християнство, котре вказує вищу мету всякого виховання. Адже відкривали  роками зачинені церкви, каплички, відбудовували зруйновані і споруджували нові через те, що старі не вміщали всіх охочих.

І хочу вам сказати, що я дуже дивуюся, чому дотепер багато хто з наших християн не може розлучитися з цим «праздніком». Можливо, тому, що українці не стільки поважають чуже, скільки добре вміють віками нехтувати своїм. Тому звістка про те, що у колишній столиці України - Харкові сьогодні встановлено чотири «матрьошки» висотою по вісім метрів кожна і самовар, мене переконала - «відволікальники» не сплять. А головне, що ніхто не рахує, скільки ж  цей непотріб  коштує в час кризи, оскільки рахують дотепер вартість Меморіалу пам'яті жертв Голодомору.

Найперше дякую Богові, що живемо в демократичній державі, незалежній Україні. Як директор у своїй роботі, звичайно, керуюся чинною нормативно-правовою базою. Тому за згодою батьків рішенням педагогічної ради, бо більшість педагогів цю ідею сприйняли з великим захопленням, у 1991 році ми провели перше свято Миколая. Діти, батьки і педагоги з великим піднесенням  готувалися до свята. Батьки витягали з бабусиних скринь вишиванки, купували,  дехто вишивав сам. Зала була переповнена, багато людей плакали з радості, виплеск позитивних емоцій дітей пам'ятаємо дотепер. І за ці роки ми бачимо, з якою радістю і дошкільники, й учні звертаються до святого Миколая, як вони пишуть листи. Правда, нам гірко, що в цих листах є прохання, щоб святий допоміг їхнім батькам залишити погані звички... Це справді свято, котре не тільки приносить дитині подарунки, а й виховує її високу моральність. Я з дитинства  пам'ятаю, що це було основою виховання дитини в родині та в громаді. Ось тому те, що ми розпочали в 1991 році,  дякувати Богові, продовжуємо і сьогодні.

- А батьки не скаржаться, що у їхніх дітей відбирають свято з Дідом Морозом?

- Ні, дякувати Богові, оскільки до нас приходять діти переважно з християнських, національно свідомих і освічених родин. Є випадки, що власне через Діда Мороза батьки переводять до нас дітей з інших дошкільних закладів.

- Чи можна вважати святкування Нового року у звичному його форматі в наших освітніх закладах гальмуванням процесу їхньої  націоналізації?

- Особисто я не сприймаю слово «націоналізація». Чому ми, маючи таку багату спадщину української нації, в своїй державі повинні говорити про «націоналізацію». А хто ж «націоналізовував» українців по америках, австраліях, європах, а потім і по сибірах, що у них це все збереглося дотепер? Ми - батьки, педагоги - повинні просто пам'ятати слова Костянтина Ушинського, що будь-яка імперія працює над тим, щоб забрати генетичну, історичну пам'ять у народу, а народ без пам'яті - це тіло без душі, котрому залишається піддатися законові розкладу і знищитися в інших тілах. Тому, що кожному народові судилося Богом відігравати в історії свою роль, а коли він забуває її, то стає більше не потрібний для всесвіту, тобто асимілюється. Такі приклади в історії людства, на жаль, непоодинокі. Пам'ятаймо про це. І так звані «празднікі» з Дідом Морозом та Снігурочкою,  котрі ми бачимо особливо тепер, не несуть моральності і не виховують християнських чеснот.

Особисто я прошу Бога, щоб він змилостивився над нами, щоб ми, як усі християни світу, святкували Новий рік після Різдва Христового, а не навпаки,  і того воза перед конем, котрого нам залишила радянська ідеологія, позбулися назавжди.

- Чи не робили ви спроби донести свої міркування з приводу відзначення Нового року в ширші освітянські кола?

- Протягом 20 років робимо це системно й послідовно. Друкуємося в освітянських фахових виданнях, виступаємо в ЗМІ. Цього року ми видали збірник «Софія Русова і сьогодення», який я упорядкувала. У ньому зібрано працю 20 педагогів нашого закладу з питань виховання і навчання свідомого громадянина України і передано, до речі, безоплатно у кожен дошкільний заклад міста Івано-Франківська.

- Чому, на ваш погляд, донині культивуються образи Діда Мороза і Снігурочки в дитячій художній літературі, ЗМі і т. д., а Церква мовчить з приводу применшення значення святого Миколая?

- Тому, що, як зазначає  Іван Ольховський у своїй статті «Дід Мороз - термінатор» - «Українська газета» за 17-23.01.2008 р., «...коли Україна стогнала від небаченого у світі голодомору, нечуваних репресій, Сталін виголосив неперевершену цинічну фразу: «Жити стало краще, жити стало веселіше», радянський народ треба було чимось відволікти від жахливої дійсності і важкої праці, дати можливість відчути принади комунізму. Роль таких «відволікальників»  виконували Дід Мороз і Снігурочка. У 1935 році після заборони дозволили  ставити ялинки, але виникла проблема: партійні працівники не мали права співати біля ялинки різдвяні колядки, а їхні діти наряджатися ангеликами. Негайно до Сталіна скликали всіх відомих дитячих письменників - Агнію Барто, Самуїла Маршака, Корнія Чуковського. Агнія Барто запропонувала: «Нехай діти наряджаються не ангелами, а звірами: вовками, лисицями, ведмедями, зайцями». «Це добре», - сказав Сталін. Потім промовив Самуїл Маршак: «В Америці дає дітям подарунки Санта Клаус, добре було б, якби нашим дітям давав подарунки наш червоний Дід Мороз, а з одягом нічого придумувати не треба». «Це дуже добре», - сказав Сталін. і очікувально подивився на Чуковського. Той знітився, почервонів і сказав: «Погано, що Дід Мороз буде приходити до дітей один. А як же наші радянські жінки? У нас є Робітник і Селянка, Свинарка і Пастух, хай буде Дід Мороз і дівчина Снігуронька». «Це дуже, дуже добре!» - вигукнув Сталін, поцілував Корнія Чуковського і дав йому Ленінську премію».

Отже, наділені неприродними функціями Дід Мороз і Снігуронька так в'їлися у свідомість радянського суспільства, що воно і сьогодні не уявляє свого життя без них. Але найстрашніше те, що це вони хочуть передати у спадок своїм онукам і правнукам. Думаю, що мої коментарі зайві, інакше ті батьки, чиї діти вчилися за читанкою  О. Савченко - 3 кл., II частина, оповідання Алли Коваль  «Скільки років Діду Морозу»,  с. 8, з такого навчання могли б подивуватися: «Потрапивши до нас, північний казковий персонаж Водан і релігійний персонаж святий Миколай злилися з нашими казковими персонажами - Морозом Морозовичем у росіян, Морозом-Морозенком - у нас, українців. Поступово з цих кількох казкових персонажів витворився ще один - Дід Мороз». А чому Церква мовчить щодо применшення значення святого Миколая - я би назвала це святотатством - не в моїй компетенції.

- Коли ви особисто перестали відзначати це свято і у зв'язку з чим?

- 21 рік тому, коли відкрито пішла до церкви. Хоча Новий рік і для мене є календарною подією у житті. А найкращим її відзначенням, вважаю, - молитву Богові за щасливий наступний рік, що, до речі, у наших церквах і роблять.

- А ваші рідні святкують Новий рік?

- Вони молоді і, звичайно, відзначають цю подію в родинному колі.

Оксана ПРОЦЮК

Газета «Галичина»