Святитель Феофан Затворник, у миру Георгій Васильович Говоров, народився 10 січня 1815 року в селі Чернавське Орловської губернії в родині священика. У 1837 році закінчив Орловську Духовну Семінарію і поступив до Київської Духовної Академії.

У 1841 році закінчив Академію і прийняв чернецтво з ім'ям Феофан. Потім викладав у Санкт-Петербурзької Духовної Академії (СПДА). У 1847 році у складі Російської Духовної Місії був направлений до Єрусалиму, де відвідав святі місця, древні чернечі обителі, розмовляв зі старцями святої гори Афон, вивчав писання отців Церкви з стародавніх рукописів.

Тут, на Сході, майбутній святитель ґрунтовно вивчив грецьку та французьку мови, ознайомився з єврейською та арабською. З початком Кримської війни члени Духовної Місії були відкликані до Росії, і в 1855 році святитель Феофан в сані архімандрита викладає в СПДА, потім стає ректором Олонецької Духовної Семінарії. З 1856 року архімандрит Феофан - настоятель посольської церкви в Константинополі, з 1857 року - ректор СПДА.

У 1859 році хіротонізований на єпископа Тамбовського і Шацького. З метою піднесення народної освіти єпископ Феофан влаштовує церковно-парафіяльні та недільні школи, відкриває жіноче єпархіальне училище. У той же час він дбає і про підвищення освіти самого духовенства, З липня 1863 року святитель перебував на Володимирській кафедрі. У 1866 році за власним проханням звільнений на спокій до Успенської Вишенської пустелі Тамбовської єпархії. Але не можливістю спокою вабили до себе серце владики тихі монастирські стіни, вони кликали його до себе на новий духовний подвиг. Час, що залишився від богослужіння і молитви, святитель присвячував письмовим працям. Після Великодня 1872 року святитель йде у затвор. У цей час він пише літературно-богословські праці: тлумачення Святого Письма, переклад творів древніх отців і вчителів, пише численні листи до різних осіб, що зверталися до нього зі дивовижними питаннями, з проханням про допомогу і настановах. Він зазначав: «Писати - це потрібна служба Церкви. Краще вживання дару писати і говорити є застосування його для напоумлення грішників».

Святитель зробив глибокий вплив на духовне відродження суспільства. Його вчення багато в чому споріднено вченню старця Паїсія Величковського, особливо у розкритті тем про старчество, розумовій прці та молитві. Найбільш значні праці його - «Листи про християнське життя», «Добротолюбіє» (переклад), «Тлумачення апостольський послань», «Нарис християнської моралі».

Святитель мирно спочив 6 січня 1894року, на свято Хрещення Господнього. При одяганні на його обличчі засяяла блаженна усмішка. Похований в Казанському соборі Вишенської пустелі.

Канонізований в 1988 році, як подвижник віри і благочестя, що зробив глибокий вплив на духовне відродження суспільства своїми численними творами, які можуть розглядатися чадами Церкви як практичний посібник у справі християнського спасіння.