Дядько Симона Петлюри теж починав із Полтавської семінарії, а потім став архієпископом Сибіру і підтримав білогвардійський рух Колчака, за що був убитий більшовиками. Зараз мученик Сильвестр зарахований до лику святих Російської православної церкви.

В публікаціях про родину Голови Директорії УНР, Головного Отамана Армії УНР Симона Петлюри згадується, що серед його родичів був єпископ Сильвестр.

В офіційному життєписі патріарха Мстислава Скрипника, племінника Петлюри (на час написання тієї біографії - митрополита Української Православної Церкви в США) подано деякі данні про духовних осіб з його родини: "прабабуся схіігуменя Антонія Петлюра , ієромонах Аркадій Марченко, дві тітки монахині - Гавриїла і Тетяна та сім священиків. По лінії батька був споріднений з архієпископом Омським та Семипалатинським Сильвестром, якого вбили більшовики в Омську у 1918 році під час Св. Літургії".

Хто ж той єпископ Сильвестр?

Нам вдалося дещо вияснити. Народився майбутній владика Сильвестр 31 травня 1860 року в родині диякона, його світське ім'я Устим Львович Ольшевський (в російських документах ім'я писалося як Іустін).

Те, що Ольшевські не були простими селянами свідчить хоча б ім'я батька - Лев, про шляхетське проходження говорити не доводиться за браком будь-яких даних, але шляхетське прізвище Ольшевських добре відоме, воно зустрічається у багатьох регіонах України.

Місце народження -- село Косівка Сквирського повіту Київської губернії (нині село Володарського району, Київської області). Село (засноване 1342 року) було не простим, тут з особливою повагою ставилися до освіти, в селі працювала школа (з початку ХХ століття семикласне училище), де зокрема викладали місцеві священики та диякон (здогадно і батько Устима Ольшевського).

У Косівці на початку ХХ століття спорудили два чудових приміщення в стилі українського модерну, один для школи, а другий для відділення банку (обидва збереглися до нашого часу).

Дерев'яна Покровська церква (збудована 1854 року на місті церкви, відомої з 1741 року) в якій хрестили Устима і де служив його батько не збереглася. їЇ розібрали ще у 1930-х роках, залишилися лише старезні дерева навколо місця, де був храм.

1883 року Устим закінчив Київську духовну семінарію і вступив до Київської духовної академії, завершивши навчання 1887 року зі ступенем кандидата богослов'я. Він залишався неодруженим і тому не мав права висвячуватися на священика.

Молодий випускник зосередив свою увагу на боротьбі з релігійною групою, відомих під назвою "штундистів". Він проводив зустрічі, писав брошури і статті проти "штунди".

Після випуску Ольшевського призначили учителем Закону Божого в парафіяльній школі села Липівка (нині село Макарівського району) на Київщині, звідки через рік перевели до м. Шполи.

Ще за рік - до Києва, де призначили київським єпархіальним місіонером, а згодом - на таку ж посаду до Полтави, де він у 1894-1902 роках викладає в Полтавській духовній семінарії історію, а згодом гомілетику та літургіку.

Наступне десятиліття Устим Ольшевський живе у Полтаві. 1892 року, прийнявши целібат, висвячується на священика і його зараховують до кліру Полтавського кафедрального собору. Багато років отець Устим керує також жіночою недільною школою.

Саме на той період припадають роки навчання Симона Петлюри  в Полтавській духовній семінарії (1896 - 1901), Те, що юнака Симона батьки послали вчитися до семінарії, здогадно, вплинув отець Устим Ольшевський.

За участь у "безпорядках" - а фактично за національну українську діяльність - Петлюру відрахували з шостого класу семінарії. Отець Устим не зміг вплинути на це відрахування, бо за тим стояла "політика".

16 січня 1911 року отця Устима Ольшевського рішенням священного синоду РПЦ висвячено на єпископа Прилуцького, вікарія Полтавської єпархії з ім'ям Сильвестра (на честь преподобного Сильвестра Печерського). 

Місцем перебування у Полтаві нового єпископа визначено Хресто-Воздвиженський монастир (колишня резиденція Катеринославських єпископів, ліквідований у 1930-х роках, серед іншого тут перебувала дитяча трудова колонія НКВС).

1915 року його переводять на кафедру до Челябінська. Як було сказано у привітальному слові від місцевого духівництва, сюди - тобто до Сибіру - прибуває багато переселенців з України, які потребують особливої опіки, тому владика Сильвестр буде тут "на місці".

Через кілька місяців у тому ж 1915 році його  призначили єпископом Омським і Павлодарським і він переїздить до Омська. Тут його й застала революція.

Владика не сприйняв більшовицьку владу і був активним її противником. Він обирався делегатом собору по відновленню патріаршого устрою в Росії, брав участь у засіданнях та виборі російського патріарха.

Повертаючись із Петербурга до Омська, владика Сильвестр у січні 1918 року востаннє відвідав Київ та рідну Полтаву.

На початку того ж року більшовицька влада прийняла низку "антицерковних" законів, що потягло за собою проголошення анафеми радянській владі патріархом Тіхоном. І це ще більше загострило стосунки влади і церкви та потягло репресії стосовно духовенства та пограбування церковних та культурних цінностей, якими володіли церкви і монастирі.

У Омську 17 лютого 1918 року відбувся велелюдний хресний хід на підтримку церкви і проти більшовиків. Його очолив архієпископ Сильвестр. Більшовики заарештували Ольшанського, але через два дні з огляду на громадський неспокій і заворушення змушені були звільнити владику.

Однак червоні довго не протрималися в Омську, влада перейшла до промонархічно налаштованих сил.

Московський патріарх Тіхон у квітні 1918 року підвищив владику Сильвестра до сану архієпископа. У листопаді того ж року за рішенням наради архієреїв Сибіру, Далекого Сходу, Уралу і Поволжя  він очолив тимчасове Вище церковне управління Сибіру, влада якого розповсюджувалася на територію, контрольовану білими.

Тоді ж відмінили більшовицькі закони про відділення церкви від держави, повернуто викладання в навчальних закладах Закону Божого, діяльність духовних семінарій тощо.

Саме владика Сильвестр 29 січня 1919 року привів до присяги адмірала Алєксандра Колчака як Верховного правителя Росії. Він зокрема закликав: "Станьте тісніше коло свого Верховного Вождя, щільніше зімкніть навколо нього свої лави, щоб захистити вітчизну від ґвалтівників і зрадників".

До речі, в часи Української народної республіки делегати Чорноморського флоту Української Центральної ради висували тодішнього командувача ЧФ Колчака кандидатом на посаду міністра морських справ УНР.

У Сибіру та Далекому Сході досить помітний відсоток населення складали вихідці з України, чимало українців служило у російському війську в Сибіру, сюди ж було заслано в табори військовополонених багато українців-галичан з австрійського війська.

Тож улітку 1918 року у Омську  розпочалося формування куреня імені Тараса Шевченка (в Челябінську сформовано курінь імені гетьмана Сагайдачного) Уніформи мали погони українських національних кольорів - жовті з синьою облямівкою, старшини мали сірі смушкові папахи зі шликом.

У 1918-1919 роках курінь воював у складі 11-ї, а згодом 12-ї Уральської стрілецької дивізії армії А.Колчака.

Після повернення більшовиків у кінці 1919 року до Омська владику Сильвестра арештовують і після двох місяців допитів і тортур він помирає у в'язниці 26 лютого 1920 року. Вірним вдалося таємно поховати свого владику у підпіллі кафедрального собору.

1935 року собор був зруйнований. Наприкінці 1990-х років, перед початком відбудови храму, розпочали археологічне дослідження його підмурків - і так було віднайдено таємне поховання архієпископа Сильвестра Ольшевського.

1998 року постановою єпархіального собору владика Сильвестр був прославлений як місцевий святий, а 2000 року собор Російської православної церкви зарахував його до числа святих мучеників, із днем пам'яті 26 лютого.

В Омському Успенському соборі в нижній "печерній" церкві встановлено раку з мощами святого Сильвестра.

Родич видатного українського державного і політичного діяча доби УНР Симона Петлюри вшановується Московським патріархатом як святий.

Релігія в Україні