Стоячи сьогодні перед дверима часу Великого Посту, Свята Церква подає нам у сьогоднішньому Євангелії притчу про Страшний Суд, щоб нам краще зрозуміти ціль Великого Посту і ціль нашого християнського життя. На основі Божественного Одкровення Свята Церква вірить у кінець цього світу і вчить про нього. Згідно з Одкровенням, "небо і земля зміняться через посередництво вогню, і будуть нові небо і нова земля", - так пише в Апокаліпсисі святий апостол і євангеліст Іоанн Богослов. Всі, хто житиме на землі, зміняться в мить ока. Для нас, віруючих людей, не стільки важливим є питання, коли саме це буде. Для нас важливим є інше, - а саме, що з кончиною світу неминуче пов'язане друге пришестя Господа нашого Ісуса Христа і останній, а тому і Страшний, Божественний суд, коли кожен пожне те, що посіяв. Це є закономірним і логічним.

У своєму земному житті людина рано чи пізно відповідає за свої вчинки перед законом, перед суспільством, дає відповідь сама собі. За виконаною роботою завжди йде розрахунок, за будь-якою зробленою справою - подяка або догана. Саме так, у визначений Богом час, хочемо ми того чи ні, всі повинні будемо відповісти за своє життя, за всі свої вчинки, і більше того - навіть за свої думки та помисли.

Згадуючи Євангельські слова Христа Спасителя про неминучий Божий суд над усіма нами, за тиждень до Великого посту, Свята Церква закликає, щоб ми схаменулися, щоб тверезо подумали про майбутнє своєї душі, про те, що чекає на нас у вічності. Цьому сприяє наступаючий святий Великий піст.

Ми дуже часто ставимося до часу Великого Посту як до часу, в якому треба себе обмежити в їжі, не можна брати участь в забавах, потрібно під карою тяжкого гріха "відбути" великодню сповідь, кожен день "відбити" певну кількість поклонів. Дехто на час Великого Посту забуває про куріння, алкоголь, щоб потім цілий рік за це надолужити. Все зводимо до виконання певних приписів, обрядів, виконавши які, надіємося здобути Царство Небесне. Заради цього готові понести певний тягар, незручності, зміну звичайного графіка нашого життя. Під тиском сучасного життя важко всупереч часу кинути куріння, алкоголь, забави, знайти час на молитву та вистояти в довжелезних чергах, чекаючи на формальне визнання переступу Божих та церковних заповідей, отримуючи таке ж формаль­не "відпущення" до наступного року. Все це не змінює людського життя, а лягає тяжким тягарем на людину. І цей час Великого Посту замість того, щоб приблизити людину до Бога, через таке розуміння Посту багатьох ще далі відкидає від Бога.

Ціль Великого Посту є піднести людину до Бога. Бажаючи осягнути це, мусимо шукати найперше самого Бога. Бо де Бог, там і Боже Царство. Ціль посту полягає не у виконанні певних релігійних практик, у відмові від їжі, забав. Так, як і ціль сповіді не є у формальному визнанні своїх гріхів. Ціль посту - це переосмислення свого життя. Віднайти те, що віддаляє нас від Бога покинути це і вернутись до Бога. Адже наш земний час Господь дає нам для того, щоб кожна людина мала можливість пізнати вічність, своє людське призначення, і Його, Божу, до нас благість і милість. Однак не треба забувати, що наскільки Бог благий, добрий до нас, настільки ж і справедливий. А тому врешті-решт правда восторжествує.

Можливо, багато з нас сьогодні із здивуванням почули, що Цар не питає, скільки і як ми відмовлялися від їжі, від скількох забав ми себе стримали, скільки ходили сповідатися, скільки поклонів вдарили, скільки інших релігійних практик виконали. Не питає, як ми обороняли свою віру від інших. Але питає, скількох голодних ми нагодували, скількох хворих ми відвідали, скільком допомогли в біді. Милосердя наше до ближнього і є головним критерієм нашого духовного життя. "Я милосердя хочу, а не жертви" (Ос. 6, 6; Мф. 9, 13). Божі заповіді і приписи церкви, без милосердя, без розуміння для чого вони, скоріше віддаляють нас від Бога, ніж наближають. Наше милосердя - якраз і є свідченням нашої віри і довіри до Бога. Наше милосердя показує нам наш духовний ріст, наскільки ми знаємо Бога і є близькими до Нього. Бо коли щодень просимо в Отця Небесного "хліба щоденного", невже будемо шкодувати своєму ближньому. Тому що скаже Господь: "Так як ви зробили це одному із цих братів Моїх менших, те зробили Мені". А якщо ми цього не зробили людям, то нічого не зробили і Господу Ісусу Христу.

Коли в Бога просимо милосердя для себе, щоб Бог зглянувся над нами і пробачив наші гріхи, то чи можемо бути жорстокими до свого ближнього, що грішить проти нас. Коли в Бога просимо здоров'я для себе, чи можемо не шанувати здоров'я ближнього і залишити його у хворобі? Коли хочемо милосердя для себе - віддаймо його і Богові - чинімо так своєму ближньому. Адже Господь пробачив розбійнику, прийняв блудного сина і митареве покаяння. Ми віримо, що Він пробачить і нам, земнородним. Однак треба пам'ятати, що і благорозумний розбійник, і блудний син, і митар, який розкаявся - всі вони мали глибоку віру та надію на Бога, мали почуття щирого покаяння. Чи маємо цей дар ми з вами, браття і сестри? На що ми сподіваємося? Чому в безпечності проводимо свої дні? Ніхто з нас не знає, коли проб'є його остання година і коли кожен з нас зустрінеться з Богом, однак кожен достеменно знає, що ця година є неминучою. А отже, згадуючи всі свої недобрі і злі справи, не залишається нічого іншого, як тільки сподіватися на милість Господню і разом із псалмопівцем царем Давидом взивати до Нього: "Помилуй нас, Боже, по великій Твоїй милості".

Тому, дорогі у Христі, Свята Церква дає нам час Великого Посту, коли ми можемо відчути велику Божу Милість до себе, і тоді маємо змогу випромінювати цю милість іншим людям. А коли не шукаємо Милості від Бога, виконуючи без серця різні практики, то випромінюємо навколо себе замість милосердя - усю свою негативну енергію, жорстокість, зло. Каже апостол Павло, "що людина може говорити ангельськими мовами, пророкувати, мала би все знання, знала би всі таємниці, роздала би всі свої маєтки і саму себе на страту, а не мала б любові, все це б було ніщо" (1 Кор. 13, 1-3). Так само і цей час Великого Посту. Ми стримуємося від їжі, щоб показати, що ми не живемо, щоб лише їсти. Бо Бог не питатиме, скільки ми не з'їли, а скількох нагодували. Ми не йдемо на забави, бо розмова з Богом і присутність на молитві наймиліша. Ми йдемо до Сповіді - бо хочемо від Бога отримати милосердя і прощення. Все стає на своє місце, коли ми шукаємо Бога, шукаємо Божої Любові і Його Милосердя. Коли ми через виконання Божої Волі і церковних приписів намагаємося навчитися любити Бога і отримувати від Бога Милосердя, ділячись ним з ближнім. Лише так зможемо увійти в Царство Небесне.

Дорогі у Христі брати і сестри, прислухаймося до голосу Святої Церкви хоча б зрідка приходити із стану безпечності в тверезість, згадуючи, що є Божий суд і на нас чекає праведний Суддя. Проходячи земний відрізок життя пам'ятаймо, що Страшний суд - це не вигадка для залякування, а дійсний факт, засвідчений нашим Спасителем і праведним Суддею. Амінь.

Священик Іван Голуб

Офіційний сайт Львівсько-Сокальської Єпархії УПЦ КП