Святий благовірний князь Михаїл Чернігівський, син Всеволода Ольговича Червоного (1212), з дитинства відрізнявся благочестям і лагідністю. У нього було дуже погане здоров'я, але, сподіваючись на милість Божу, юний князь у 1186 році попросив святих молитов у преподобного Микити Переяславського Стовпника, який в ті роки здобув популярність своїм молитовним заступництвом перед Господом (пам'ять 24 травня). Отримавши від святого подвижника дерев'яний ціпок, князь одразу зцілився. В 1223 році благовірний князь Михаїл був учасником з'їзду руських князів у Києві, що вирішували питання про допомогу половцям проти нападників татарських полчищ. З 1223 року після загибелі в битві на Калці його дядька, Мстислава Чернігівського, святий Михаїл став князем Чернігівським. У 1225 році він був запрошений на князювання новгородцями. Своєю справедливістю, милосердям і твердістю правління він здобув любов і повагу стародавнього Новгорода. Особливо важливо для новгородців було те, що князювання Михаїла означало примирення з Новгородом святого благовірного великого князя Володимирського Георгія Всеволодовича (пам'ять 4 березня), дружина якого, свята княгиня Агафія, була сестрою князя Михаїла.

Але благовірний князь Михаїл недовго княжив у Новгороді. Незабаром він повернувся в свій рідний Чернігів. На вмовляння і прохання новгородців залишитися князь відповідав, що Чернігів і Новгород повинні стати родинними землями, а їх жителі - братами, і він буде зміцнювати узи приятельства цих міст.

Благовірний князь ревно зайнявся благоустроєм свого наділу. Але важко було йому в той тривожний час. Його діяльність викликала занепокоєння Курського князя Олега, і між князями в 1227 році ледь не спалахнула міжусобиця - їх примирив Київський митрополит Кирило (1224 - 1233). У тому ж році благовірний князь Михаїл мирно розв'язав на Волині суперечку між Київським великим князем Володимиром Рюриковичем і князем Галицьким.

З 1235 року святий благовірний князь Михаїл займав Київський великокняжий стіл.

Настав важкий час. У 1238 році татари спустошили Рязань, Суздаль, Владимир. У 1239 році вони рушили на Південну Русь, спустошили лівобережжя Дніпра, землі чернігівські та переяславські. Восени 1240 року монголи підступили до Києва. Ханські посли запропонували Києву добровільно підкоритися, але благовірний князь не став вести з ними переговори. Князь Михаїл терміново виїхав до Угорщини, щоб спонукати угорського короля Бела спільними силами організувати відсіч ворогові. Намагався святий Михаїл підняти на боротьбу з монголами і Польщу, і німецького імператора. Але момент для об'єднаної відсічі було втрачено: Русь була розгромлена, пізніше прийшла черга Угорщини та Польщі. Не отримавши підтримки, благовірний князь Михаїл повернувся до зруйнованого Києва і деякий час жив неподалік від міста, на острові, а потім переселився до Чернігова.

Князь не втрачав надії на можливе об'єднання християнської Європи проти азіатських хижаків. У 1245 році на Ліонському Соборі у Франції був присутній посланий святим Михаїлом його сподвижник митрополит Петро (Акерович), що закликав до хрестового походу проти язичницької Орди. Католицька Європа в особі своїх головних духовних вождів, римського папи і німецького імператора, зрадила інтереси християнства. Папа був зайнятий війною з імператором, німці ж скористалися монгольською навалою, щоб самим кинутися на Русь.

За цих обставин загальнохристиянське, вселенське значення має сповідницький подвиг в язичницькій Орді православного князя-мученика святого Михаїла Чернігівського. Незабаром на Русі з'явилися ханські посли, щоб провести перепис руського населення і обкласти його даниною. Від князів була потрібна повна покірність татарському хану, а на князювання - його особливий дозвіл - ярлик. Посли повідомили князю Михаїлу, що і йому потрібно поїхати в Орду для підтвердження прав на князювання ханським ярликом. Бачачи тяжке становище Русі, благовірний князь Михаїл усвідомлював необхідність коритися хану, але як ревний християнин він знав, що від віри своєї перед язичниками не відступить. Від духовного батька, єпископа Івана, він отримав благословення їхати в Орду і бути там істинним сповідником Імені Христового.

Разом зі святим князем Михаїлом в Орду вирушив його вірний друг і сподвижник боярин Феодор. В Орді знали про спроби князя Михаїла організувати виступ проти татар спільно з Угорщиною та іншими європейськими державами. Вороги давно шукали нагоди вбити його. Коли в 1246 році благовірний князь Михаїл і боярин Феодор прибули в Орду, їм наказали перед тим, як йти до хана, пройти через багаття, що нібито повинно було очистити їх від злих намірів, і поклонитися обожнюваним монголами стихіям: сонцю та вогню. У відповідь жерцям, повеліваючим виконати язичницький обряд, благовірний князь сказав: "Християнин кланяється тільки Богові, Творцеві світу, а не творінню". Хану донесли про непокору руського князя. Батий через свого наближеного Ельдегу передав умову: якщо не буде виконано вимогу жерців, непокірні помруть в муках. Але й на це пішла рішуча відповідь святого князя Михаїла: "Я готовий вклонитися цареві, так як йому Бог вручив долю земних царств, але, як християнин, не можу поклонятися ідолам". Доля мужніх християн була вирішена. Зміцнюючи словами Господа "хто хоче спасти свою душу, той погубить її, а хто втратить душу свою ради Мене та Євангелії, той спасе її" (Мк. 8, 35 - 38), святий князь і відданий його боярин приготувалися до мученицького спочинку та долучилися Святих Таїн, які завбачливо дав їм з собою духовний отець. Татарські кати схопили благовірного князя і довго, жорстоко били, поки земля не заюшила кров'ю. Нарешті один із відступників від Христової віри, на ім'я Даман, відсік голову святому мученику.

Святому боярину Федору, якщо він виконає язичницький обряд, татари улесливо стали обіцяти князівську гідність замученого страждальця. Але це не похитнуло святого Феодора - він пішов за прикладом свого князя. Після таких же звірячих катувань йому відрубали голову. Тіла святих страстотерпців були кинуті на поталу псам, але Господь чудово охороняв їх декілька днів, поки вірні християни таємно не поховали їх з почестю. Пізніше мощі святих мучеників були перенесені до Чернігова.

Сповідницький подвиг святого Феодора вразив навіть його катів. Переконавшись у непохитному зберіганні руськими людьми православної віри, їх готовність померти з радістю за Христа, татарські хани не вирішувалися відчувати надалі терпіння Боже і не вимагали від українців у Орді прямого виконання ідольських обрядів. Але боротьба українського народу і Української Православної Церкви проти монгольського ярма тривала ще довго. Православна Церква прикрашена в цій боротьбі новими мучениками і сповідниками. Отруєний монголами був великий князь Феодор (1246). Замучені були святий Роман Рязанський (1270), святий Михаїл Тверський (1318), його сини Димитрій (1325) і Олександр (1339). Всіх їх зміцнювали приклад і святі молитви українського первомученика в Орді - святого Михаїла Чернігівського.

14 лютого 1572 року, за бажанням царя Івана Васильовича Грозного, з благословення митрополита Антонія, мощі святих мучеників були перенесені до Москви, в храм, присвячений їхнього імені, звідти в 1770 році вони були перенесені в Стрітенський собор, а 21 листопада 1774 - у Архангельський собор Московського Кремля.

Житіє і служба святих Михаїла і Федора Чернігівських були складені в середині XVI століття відомим церковним письменником, ченцем Зіновієм Отенським.

"Рід праведних благословиться", - говорить святий псалмоспівець Давид. Це повною мірою збулося на святому Михаїлі. Він став родоначальником багатьох славних прізвищ в українській історії. Діти та онуки його продовжили святе християнське служіння князя Михаїла. Церква зарахувала до лику святих його дочку - преподобну Євфросинію  Суздальську (пам'ять 8 жовтня) та його онука - святого благовірного Олега Брянського (пам'ять 3 жовтня).