«Не кажу тобі - до семи, але до сімдесяти разів по сім»,- таку відповідь дав Христос Петрові на його питання про те, скільки можна пробачити ближньому (Мф. 18:21-22). Звісно, Господь не спонукає нас до математичних розрахунків, а цими словами, вказує, що людина Нового Завіту повинна плекати якісно нову (за мірками того часу) чесноту - терпіння образ та всепрощення.

Якщо говорити про Старий Завіт, який, зокрема, вказував, що ближньому слід прощати лиш до семи разів, то для людини він постає суворим суддею, у ньому більше тілесного, ніж чуттєвого. За гріх - відповідна кара, при чому кара не якась абстрактна, а цілком таки реальна, вже тут, на землі. Не слід думати, що, через це, він є гіршим, менш досконалим, непродуманим тощо. Просто не коректно порівнювати і ставити в один ряд спосіб мислення і сприйняття як цього світної дійсності, так і питань духовних, людини Старозавітної і людини Нового Завіту. Адже між синайським законодавством і пришестям у світ Месії лежить значний проміжок часу.

Новий же Завіт постає законом безмежної любові. Любові, яка перевершує і долає усе; любові, в якій нема користі, особистої вигоди чи показовості. Про це так свідчить євангеліст Іоан Богослов: «Бо так Бог полюбив світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб, хто вірує в Нього, не загинув...». (Ін. 3:16) Ця любов, наділена рисою жертовності, має стати прикладом для наслідування кожному християнину.

Бог є Любов. Де є світло, там не може бути темряви, де є Бог, там нема місця дияволу. А, отже, де є любов, не можуть паралельно існувати озлобленість, гнів, образи, злословлення, наклепи, осудження. За словами старця Паїсія Святогорця «осуд є найбільшою несправедливістю». І справді, у цьому вся підступність нашої зіпсованої гріхом природи: ми легко і охоче бачимо недоліки і, навіть, найменшу кривду, вчинену нам ближнім, і абсолютно не бажаємо провести аналіз своїх вчинків. Нема жодної людини, яка б на всьому життєвому шляху вбереглась від гріха, а тому ніхто не в праві виносити суд, чи, навіть, дорікати брату. Слід пам'ятати, що є один Суддя - Господь Бог.

Прощення провин ближнім є, якщо задуматись, унікальною справою. Прощаючи, ми безпосередньо наслідуємо Самого Творця, прямо дослухаємось слів Христових: «Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий». (Мф. 5:48) Тобто, в певному розумінні, ми оновлюємо у собі понівечену гріхом подобу Божу.

Усяка злість, яку ми виношуємо в собі, завжди є не конструктивною; нічого нам не даючи, лише з'їдає нас із середини. Мов та тліюча жаринка, вона, зрештою, спричинює тління нашої душі, яка, спопеляючись, стає більше непридатною горіти вогнем божественної любові.

Окрім того, є ще один дуже важливий аспект: прощаючи ближнім у цьому земному житті, ми значною мірою знімаємо із себе Суд Божий у житті «будучого віку». Адже, навіть, ідучи за формальною людською логікою, якщо хтось нам багато чого пробачив, то і ми пробачимо його у відповідній ситуації. А тим більше пробачить нам милостивий Бог. «Не судіть, щоб і вас не судили»,- так про це каже Господь наш Ісус Христос. (Мф. 7:1-2)

Щиро попросити пробачення за вчинену кривду чи пробачити образу неможливо інакше, як тільки через глибоке смирення. А смирення є першоосновою, є фундаментом усіх чеснот. Воно цілком протилежне до бісівської гордині, а тому, плекаючи смирення, ми тим самим стверджуємо рішучий намір відкинути свою «ветху людину», обтяжену гріхом.

Тому Церква закликає, перед вступленням на шлях Святої Чотиридесятниці, простити один одному всяку провину, здобуваючи у собі смиренність, щоб провести дні посту з користю для душі у діланні чеснот. Щоб таким чином наслідувати нашого Спасителя, який «упокорив Себе, був слухняним аж до смерті, і смерті хресної». (Флп. 2:8)

Лука Карпюк

Офіційний сайт Львівсько-Сокальської Єпархії