Наша віра апостольська, наша віра батьківська, наша віра православна, наша віра вселенну утверджує! Які чудесні слова! При виголосі їх дияконом, серце воскресає у кожного православного. Ось чим, як закликає Церква Христова, має хвалитись християнин. Хвалитись не красою храму, не золотими куполами і співучими дзвонами, не чудесним голосом служителів, не багатим одягом ікон, іконостасу та вівтаря, а власне чистою, як краплина роси, в якій немає ніякої скверни чи людського мудрування - вірою православною. Вірою, яку нам зберегла Церква Православна, яка є стовпом утвердження істини. Вірою, яку прийняли ми від Христа - Спасителя і Пастиреначальника нашого. Вірою, яку проповідували святі апостоли і ученики Христові. Вірою, якою були просвічені наші праотці святим апостолом Андрієм Первозванним, святими рівноапостольними Кирилом і Мефодієм, святими рівноапостольними Ольгою і Володимиром. Вірою, яку як найцінніший скарб та зірницю ока охороняли святі отці Семи Вселенських Соборів. Вірою, яку утверджували на нашій святій Київській Русі святі князі - Борис, Гліб, Ігор, Ярослав Мудрий; якої правдиво навчали святі Христові подвижники землі нашої - митрополити Михаїл, Іларіон, Макарій, Петро, Олексій, Феодосій Чернігівський, Димитрій Ростовський, Петро (Могила) та інші; вірою - яку як джерело "води живої" зачерпнули для себе та подавали всім хто б до них не приходив великі угодники Божі - преподобні Антоній і Феодосій Печерські, Іов Почаївський, Йов Княгиницький і Феодосій Манявський та багато інших. Вірою, яку прийняли і ми, яку сповідуємо і якою мали б жити та передати дітям своїм, щоб і вони цією вірою спаслись.

Але що ми можемо передати? Якщо самі убогі та ліниві. Бідні ми, бо не маємо скарбів духовних, все наше життя скероване для здобуття та розтрати матеріального багатства. Не хочемо слухатись поради Спасителя „не здобувати собі дарів на землі, а здобувати їх на небесах". А якщо ми духовно бідні, то якими ж будуть наші нащадки? Як часто "наше" православ'я закінчується промовистою фразою "Я був хрещений у Православній церкві, тому я православний"!? Часто ми не знаємо елементарних істин своєї віри, неправильно хрестимось, не говорячи про розуміння сенсу життя та глибин нашої православної віри. Ми вчимося бути ввічливими, тактовними, корисними суспільству та своїй родині і вважаємо що цього достатньо для нас. Але як мало часу приділяємо для духовного просвітлення та вдосконалення себе. Прихід у храм для багатьох стає вершиною "віровизнання", яке й завершується відразу за порогом храму. У нашому повсякденному бутті часто немає Бога і Православія. У багатьох домівках стало неприйнятно мати святий куточок, де б світилась лампадка перед святими іконами, мати бібліотеку святоотцівської літератури, де б людина проводила час у молитві, та в роздумах про Бога та про Боже, натомість є "куточки" з телевізором чи комп'ютером, де проводиться увесь вільний час в гріховному відпочинку. У наших сім'ях, які мали б бути домашніми церквами, іноді рідко говориться про Бога, що ніколи не буде добрим прикладом для наших дітей.

Не так потрібно себе поводити, не для того ми народилися щоб проживши отримати вічність без Бога. "Пам'ятаймо, - повчає архімандрит Іоан (Крестянкин), - що найважливіша риса нашого Православ'я це те, що християнство для нього не є теорією, а є життям у Христі, відповідно до заповітів євангельських і церковних постанов". Святий Феофан Затворник нагадує нам - якщо раз ми дали слово Богу, під час нашого хрещення, бути гідними дітьми Божими, то тримаймо своє слово. Адже, Господь нам повірив і дав нам все необхідне для спасіння: збагатив наші сили тілесні і духовні дарами Духа Святого, висік на скрижалях серця нашого голос совісті, приставив до нас ангела хоронителя, який разом зі совістю нашою привертає нас до всього доброго і святого та старається відвертати від усього душезгубного та злого, зберіг в чистоті для повчання нашого віру православну, збагатив Церкву Свою Православну Новозавітнім Писанням та працями своїх угодників, постійно опікується нами та завжди дає сили для несення нашого хреста, дає розуміння, як потрібно чинити, щоб відвертатись від зла та чинити добро. Всеблагий Господь навіть після гріхопадінь наших чекає навернення, а коли ми самі не навертаємось, то посилає нам різними способами помічників. Не нехтуймо цим всім, збудімось від сну гріховного, змінімо своє життя, щоб осягнути Царство Боже. Амінь.

Свящ. Василь Горгут

Офіційний сайт Львівсько-Сокальської Єпархії