Минає друга седмиця Великого посту - цього благодатного часу молитви та духовного самовдосконалення. Серед настанов Святої Церкви чуємо, що в цей період слід відмовитись від скоромної їжі, розваг, шукати примирення з усіма, хто з тих чи інших причин тримає на нас образу, у подружніх парах - перебувати у стримані плоті, а також, чи не найважливіше, більше часу проводити у молитві та намагатись частіше відвідувати богослужіння у храмах.

Але чому така увага приділяється присутності у церкві? Невже не можна просто молитись удома?

Не лише можна, а й треба! Молитва має супроводжувати всяку нашу справу. З молитви ми починаємо день і молитвою його закінчуємо. Однак церковне богослужіння стоїть значно вище за будь-яке приватне моління. Адже Церква - це Тіло Христове, а отже всі ті, що приходять до неї, стають причасними до Тіла, стають Його членами. Дома, в дорозі, за навчанням, на роботі є багато відволікаючих факторів, які роблять нашу молитву не такою дієвою. Приходячи ж до храму Божого, ми безпосередньо приходимо до Самого Бога, Який невидимо перебуває на престолі у Святая Святих.

Церква є тим кораблем, що проводить нас крізь усі бурі та напасті нашого життя. Звичним є для всякого розумного чоловіка у випадку хвороби близької людини подавати на службу записку з її іменем, аби Кров Господня омила її гріхи та відігнала всяке зло та напасть; звичним є приходити до храму з метою попросити у Бога благословення на важливу для нас справу; звичним є іти до церкви у час біди. Але потрібно бути вдячними Господу за всі його дарування, і в час радості також іти до дому Отця нашого. (пор. Мк. 11:17) Варто зрозуміти, що ми здорові й успішні не за власні видатні заслуги, а лише через безмежне милосердя Боже.

Важливість перебування на богослужіннях - це не земна, так би мовити, воля Церкви чи її пастирів. Підтвердження знаходимо перш за все у текстах Святого Письма. «В церквах благословліте Бога, Господа від джерел ізраїлевих»,- говориться на вхідному у світлий день Воскресіння Христового. Подібно і Сам Господь наш Ісус Христос закликає нас до спільної молитви: «Де двоє чи троє зібрані в ім'я Моє, там Я серед них». (Мф. 18:20) Слід розуміти також, що це не є якимось нововведенням християнства, бо й пророка Давида знаходимо слова «Звеселився я тим, що сказали мені: ходімо до дому Господнього». (Пс. 121:1) Подібно ж до святого псалмоспівця, для кожного християнина можливість прийти до храму, прийняти участь у богослужінні має бути не повинністю, навіть, не обов'язком, а найвищою радістю.

Не дарма кажемо - «прийняти участь» у богослужінні. Це не порожні слова! Тому що, сама служба Божа складається не лише з молитов архиєрея, священика, диякона та співу хору «Господи помилуй!» чи «Подай Господи!». Аж ніяк! Молитва вірних, що перебувають у храмі має також надзвичайно велике, нічим не менше значення. Просто «відбуваючи» богослужіння, ми марнуємо час.

Бог відкриває Себе кожній людині у свій спосіб, свій час і різною мірою. Тому, можливо, дехто не буде одразу розуміти увесь зміст того чи іншого діяння. Однак Господь бачить серця і наміри, а тому ніхто не залишиться без винагороди. Слід усвідомити і твердо прийняти ці слова: спасаємось ми не у багатослівності і не у велемудрості, але у щирій діяльні вірі!

В наш час не рідко можна почути слова, що віра, релігія і Церква - три мало пов'язані за змістом поняття. Мовляв, віра - це те, що в серці, релігія - це ніщо інше, як бізнес, а Церква - банальна комерційна структура, а, отже, найважливішим є (і цього цілком достатньо) просто щиро вірити. Так говорять, перекручуючи та оперуючи на свій лад словами зі Святого Письма та святоотцівських творів, ті, що шукають оправдання своєму безбожному способу життя, чи, що ще гірше, - власної вигоди. Остерігаймось таких слів і уникаймо людей, що говорять про це! Тому що, повірте, у їхніх серцях нема тієї віри, про яку вони так красиво розповідають. Про таких сказано царем Давидом: «Бо нема істини в устах їхніх, серце їхнє лукаве, гріб відкритий - гортань їх; язиком своїм облещують». (Пс. 5:10) У таких людях діє диявол, що немає спокою і, у передчутті вічної муки, намагається хоч якось втамувати свою злість.

Воістину дивна змальовується картина! У часи руйнування та плюндрування храмів влаштовували таємні вінчання, хрестини, панахиди, а зараз, коли по всіх куточках планети все більше і більше постає церков, люди не йдуть до них на молитву.

Задумаймось, адже жодне слово нашого Спасителя, жоден вчинок, жодна подія Його земного життя не були «просто так». А тому, якби Церква і ревна участь у богослужіннях не відігрівали суттєвої ролі у ділі нашого спасіння, Ісус Христос навряд би, під ризиком побиття камінням, гнівно двічі виганяв геть міняйл і торговців з єрусалимського храму, що оскверняли його святість. (Ін. 2:13-18; Лк. 19:45-46)

Сама суть християнської віри не терпить примусу. А, відтак, ще раз зазначимо, що до храму Божого слід іти не за буквою Закону, але, виключно, через власне щире переконання, що без Церкви неможливим є життя віруючої людини, що без Церкви життя істинного християнина стає обмеженим, через позбавлення того таємничого спілкування з Творцем за церковними богослужіннями.

Лука Карпюк

Офіційний сайт Львівсько-Сокальської Єпархії УПЦ КП