Сьогоднішня третя неділя Великого посту - неділя Хрестопоклонна. Чому саме Хрестопоклонна? А тому, що у цей день Свята Церква виносить вірним для поклоніння Чесний Хрест Господній, щоб, черпаючи з нього силу, відвагу в подальшій боротьбі із внутрішніми і зовнішніми ворогами наших душ, наступну половину посту, укріпившись, ми змогли достойно пройти і в скорому часі заспівати переможну пісню: "Христос Воскрес!".

Святий Хрест є символом страждання, а разом з тим і спасіння нашого. Усі ми блукаємо у темряві гріхів, які породжують страждання та різні небезпеки, але завжди перед нами хрест Господній, який освічує дорогу і дає спасіння. Тому цієї неділі чуємо церковні піснеспіви: "Освіти, Хресте Господній, світлопромінним сяйвом Твоєї благодаті серця тих, що почитають і з богоприємною любов'ю приймають Тебе, надіє світу; Тобою знищено слізну печаль, Тобою ж ми визволилися від сітей смертних і до повсякчасної радості прийшли. Вияви велич краси Твоєї, подай дар отримання рабам Твоїм, що з вірою просять могутнього захисту Твого і великої милости".

Ще в Старому Завіті Мойсей молився з піднятими руками, прообразувавши собою переможний Хрест Христовий. Аарон побачив, що коли Мойсей підіймав свої руки, то євреї перемагали ворогів, а коли від втоми опускав, то перемагали амаликитяни. Аарон же і Хур підтримували йому руки, один з одного боку, другий - з другого. Так руки його витримали твердо до заходу сонця, і переміг Ісус Амалика та його людей вістрям меча (Вих. 17, 8-13). Тому Свята Церква навчає, що Хрест Господній - це Божественна зброя для відігнання всякого ворога і супостата, це меч духовний, котрим перемагаються вороги видимі і невидимі.

Святий Іоан Золотоустий навчає: "Хрест Святий - то сила Божа, це лікар хворих, це хліб голодних, це одіж для нагих". Поклоняючись Чесному Животворному Хресту, ми признаємо, що це знак Божої любові і знаряддя жертовної смерті, на якому Син Божий приніс себе в жертву за гріхи світу. Святе Письмо підтверджує: "Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне" (Ін. 3, 16).

Усі ми вжалені стародавнім змієм, тобто дияволом, який, вжаливши нашу душу, довів до гріха. Першими згрішили Адам і Єва, а ми, діти їхні, також неслухняні. Хто може загоїти рани нашого серця від вічної загибелі? Хто може подарувати нам життя вічне? "І, як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя" (Ін. 3, 14-15). Мідний змій був піднесений на знамено - Господь був піднесений на Хресті. Хто із вжалених отруйними зміями дивився з вірою на мідного змія, той залишався жити. Христос розіп'яв з Собою на Хресті всі наші гріхи, і ми тепер, споглядаючи з вірою на Нього, зціляємось від гріхів, тобто спокус диявольських, рятуємося від вічної смерті. Мідний змій і був прообразом Христа на Хресті розп'ятого.

У похвальній пісні на пошану Чесного Хреста згадується і про Преславне Воскресіння: "Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і Святеє Воскресіння Твоє славимо". Тим самим Церква показує зв'язок між двома протилежними подіями із життя нашого Спасителя. Тобто без ганебної, жертовної смерті на Хресті не було б і славного Воскресіння та викуплення нас від гріхів, прокляття й смерті: "Христос відкупив нас від прокляття Закону, ставши прокляттям за нас, бо написано: "Проклятий усякий, хто висить на дереві" (Гал. 3, 13); "Бог же, багатий на милосердя через Свою превелику любов, що нею Він нас полюбив, і нас, що мертві були через прогріхи, оживив разом із Христом, - спасенні ви благодаттю, - разом із Ним воскресив, і разом із Ним посадив на небесних місцях у Христі Ісусі, щоб у наступних віках показати безмірне багатство благодаті Своєї в доброті до нас у Христі Ісусі" (Еф. 2, 4-7).

Споглядаючи на Святий Хрест, ми повинні усвідомити, на яке приниження, на які страшні муки віддав себе Син Божий. Його звинуватили у богохульстві, чудеса приписали нечистій силі, назвали бунтарем, що вважав Себе царем юдейським. Судили беззаконно, бо Він провини не мав. Хоч не мали права бити, але в сенедріоні нещадно били й мучили. Не довівши вини, на догоду юдеям Пилат все таки засуджує Месію на хресну смерть, яка вважалася найганебнішою.

Страждання Богочоловіка були такі нестерпні, що Він умлівав і благав Свого Небесного Отця: "Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?" (Мф. 27, 46). І ці страждання Він не хотів полегшувати, коли Йому подавали оцту з жовчю, від якого затерпало тіло й менше відчувався біль, Ісус відмовився пити (Мф. 27, 34). Смерть Спасителя сталася від страшних мук виснаження. Подія була така страшна, що навіть природа здригнулася (Мф. 27, 51-53).

Невже і при цьому в нас не прокинеться любов? Невже не усвідомимо, що куплені ми дорогоціною кров'ю нашого Спасителя і що за Його заслуги одержали найвище звання - Синів Божих? А коли усвідомили, то спішімо до Божого храму, щоб поклонитися і прославити Бога не як раби, а як вдячні, вірні та люблячі Його сини і дочки. Амінь.

Свящ. Іван Голуб

Офіційний сайт Львівсько-Сокальської Єпархії