Як для рослин немає кращих умов, ніж гармонійне поєднання світла, тепла і поживи у грунті, так і для душі людської немає кращих засобів для життя у Христі, аніж щира молитва, справи милосердя і чесний піст. Із цих трьох богоугодних і спасительних для душі речей саме посту належить приділити увагу, оскільки розпочинається його час. Сучасне сприймання цієї благодатної допомоги у боротьбі із пристрастями, на жаль, далеке від правильного. Багато хто із сучасних християн, навіть при тому, що часто відвідують богослужіння та регулярно приходять до прийняття Причастя, все-таки бачать в пості лише своєрідну дієту, хай і обумовлену церковними правилами, але лише якусь особливу схему харчування, котра, на думку таких «посників», призначена для приведення в порядок тілесної складової людини. Не зважаючи на велику кількість проповідей та приватних повчань на тему посту, більшість людей ставлять лише питання про те, що саме, коли і скільки їсти у піст? В цьому виявляється загальна тенденція в розумінні місця людини в Церкві: християнин багатьом уявляється людиною, котра змушена (саме так!) виконувати величезну кількість окремих правил, які не особливо пов'язані між собою. Але так не можна будувати своє християнське життя! Не приносить користі людині утримання від певних видів їжі, якщо вона в той же час продовжує лихословити, ображатися, лукавити і т. д. Тому, звертаючись за поясненням і порадою щодо посту до священнослужителів, нам так важливо побачити приклад правильного посту, втіленого в житті конкретної живої людини.

Свого часу відомий київський протоієрей, нині покійний отець Михаїл Бойко в одній із проповідей сказав так: «Головним чином, піст наш повинен полягати в збереженні нашого серця. Піст в їжі - не самоціль, а засіб для того, щоб впокорити нашу гординю. Тому всю увагу зверніть на піст душевний, тоді й тілесний піст буде вам на користь». Твори святих отців та вчителів Церкви рясніють натхненними Духом святим висловами про благодатну силу та користь для нашого спасіння, яку дає піст. Отже, і слова сучасників наших, як-от вищезгаданого священика, також доводять правдивість святоотецького вчення. Сутність посту незмінна, як незмінними є розуміння будь-яких заповідей чи догматів у межах церковного вчення. Тому такими цінними є повчання подвижників-посників, що в нинішні дні являють образ чистого і неспотвореного християнського життя.

Наш славний земляк-українець святитель Димитрій Туптало, митрополит Ростовський говорить так: «Щоб мати ясний розум і панування над пристрастями, постійно треба бути в пості і стриманості». Бачимо, що не відносить святитель постування лише до якогось певного періоду, а каже: «постійно». Як і святий апостол Павло закликає нас постійно молитися, так і святитель Димитрій спонукає до постійного перебування в пості. І розуміємо, що не лише про тілесну стриманість говорить святий, а натякає, що пристрасні наші прагнення торкаються не стільки сфери тілесних потреб, скільки царини духовного. В цьому відношенні розгорнуте, повне вчення про сам піст, правила постування, а, найголовніше, про його значення в житті православного християнина знаходимо в повчаннях старців, що своїми подвигами прославили Бога і здобули широке визнання для Оптиної пустині, де вони подвизалися.

Простими і невибагливими словами переконує преподобний Макарій Оптинський одного із своїх духовних чад про необхідність дотримання посту: «Дотримання постів та пісних днів конче потрібне. Це не людська вигадка, а постановлено співдією святого Духа та узаконено Церквою і Соборами, а Основа і Глава Церкви - Сам Господь наш Ісус Христос». Не за допомогою свого авторитету духівника, а нагадуванням того, Хто є всього Причиною, надає ваги своїм словам старець Макарій. Раз постуємо, тому що це є повеління Боже, то як наберемося сміливості або, скоріше, нерозумного дерзновення, і порушимо заповідь?

Та, слава Богу, навіть при неправильному розумінні зараз більшість християн, принаймні, знають про піст. Більш важливо відрізняти корисні поради щодо дотримання посту від самовільних вигадок, котрі, без сумніву, є плодом підступів лукавого. Той же старець Макарій Оптинський в іншому повчанні говорить: «Чуттєвого посту від їжі не можемо дотримуватись так, як дотримувались його отці наші й учителі, але хоч би й зберегли його, то яка з нього користь без посту духовного, про який Церква нам нагадує: «Постімось постом духовним, благоприємним Господеві» і інше (стихира Тріоді). Отже, треба намагатися, згадуючи свої гріхи, по-перше, мати серце скрушене і смиренне, не зважати на чужі недоліки і не судити їх, а більше звертати увагу на свої пристрасті й не дозволяти їм приводитися в дію». Блаженної пам'яті старець далі пояснює, що означає дотримуватися посту духовного: «Нам слід бути, за вченням святих отців, не вбивцями тіла, а вбивцями страстей, тобто викорінювати в собі пристрасті: гордості й марнославства, плотських по хотей, сріблолюбства, гніву, заздрості і злопам'ятства образ, що їх завдали нам ближні, та інше, а зрощувати в собі любов, лагідність, смирення, милість, терпіння та інші християнські чесноти, молитвою укріплені». Слова преподобного означають, що наше наслідування подвигу посту угодників Божих полягає не в буквальному повторенні їх справ (скільки вони обходилися без їжі, що саме споживали взагалі), а в дбайливому плеканні у своїй душі такого ж натхнення і щирого бажання жити за заповідями Божими, які вельми цінними перлинами прикрашали їх святі душі.

Нерозумно без належної підготовки братися за виконання важливої справи, так і постити без мудрого керівництва може бути небезпечним для нашого душевного здоров'я, а то й навіть для тіла. Зараз відомі випадки такого роду сучасних подвижників, котрі, не зважаючи на свій фізичний, а особливо духовний стан, намагалися поводитися так, як жили відомі християнські аскети. Але користі від такого наслідування не отримували, лише марно витрачали здоров'я - дар Божий - та були доступною здобиччю для диявола, котрий через гординю вводив їх в стан духовної самоомани. Відповідаючи на прохання жінки, яка просила дозволу посилити піст, преподобний Амвросій Оптинський писав їй у листі: «Не слід із своєї тільки волі проходити або брати на себе безрозсудні подвиги всупереч отриманому благословенню або пораді, і цим не тільки не можна догодити Богові, але таке самочинство не залишиться безкарним, а накликає на людину спокусу... При слабкому твоєму здоров'ї безрозсудні й самочинні подвиги можуть лише розстроїти тебе і зробити ні до чого не здатною, а від боротьби можеш отримати полегшення тільки смиренним покаянням і смиренним призиванням допомоги Божої, за умови послуху та поміркованого стримання». Оптинські старці майже дослівно повторюють вчення преподобного Іоана Ліствичника: «Хто одним лише стриманням насмілюється цю боротьбу припинити, той подібний до плавця, що пливе однією рукою і намагається вибратися з моря... Якщо ж поєднаєшся з послушанням, то тим самим від неї (тобто борні плотської) звільнишся; якщо стяжатимеш смирення, то тим самим відсічеш її главу».

І справді, сила посту полягає в першу чергу в тому, що ми здобуваємо силу протистояти і перемагати наші пристрасні бажання, а це можливо отримати не тоді, коли ми постуємо, як нам самим заманеться, а з Божою поміччю свідомо виконуємо церковний устав. «Не їжа має значення, - сказав преподобний Амвросій Оптинський, - а заповідь. Адама був вигнаний з раю не за об'їдання, а за споживання тільки забороненого. Ось тому тепер у вівторок чи у четвер (мається на увазі поза часом посту) можна їсти все, що завгодно, і не караємося за це, а в середу і в п'ятницю, терпимо кару, бо не коримося заповіді. Особливо важливим тут є те, що через послух виробляється покірність».

Повчання ще одного оптинського подвижника, преподобного Лева прямо ставлять усі крапки над «і» в питанні про співвідношення тілесного і духовного посту: «Не в тому сутність і сила стриманості, щоб не споживати їжі, але щоб зникло із серця пам'ятання зла і йому подібне; ось у чому істинний піст, якого від нас понад усе вимагає Господь».

Без молитви не можна уявити собі життя православного християнина, а отже, і в піст молитовний настрій набуває особливої актуальності. Богослужіння цього часу особливо спонукають нас до молитви. Пам'ятаючи вищесказане про важливість тверезого ставлення до подвигу християнського життя, слід зауважити, що і молитви це теж стосується - порада духівника в цьому відношенні може бути своєрідним вказівником, котрий не дасть заблукати в бурхливому життєвому морі. «Раджу вам в міру сил кожного виконувати правило молитов і посту, щоб від надмірного подвигу не знемагати... В усьому дотримуйтесь поміркованості: в правилі і в їжі, щоб від надміру не впадати у смуток, але бути мирним і благодушним у ділі Божому. Трохи пишіть і трохи читайте, трохи робіть, що потрібно, допомагаючи один одному. Зрештою, доручаю вас благодаті Господа нашого Ісуса Христа, і Його Пречистій Матері, і охоронителям ангелам», - так повчально про поміркованість в молитві і трудах під час посту висловився преподобний Мойсей Оптинський.

«Піст є не відмова від страв, але цурання зла, стримання язика від пустомовства і пересудів, уникання дратівливості, відкидання похоті, віддалення від неправди й лукавства. І хто так поститься, пого піст є приємним Богові», - сказав преподобний старець Антоній. Маємо прекрасний зразок, як постувати, щоб принести користь власному спасінню, тож докладемо зусиль духовних, щоб з Божою поміччю радісно і з користю для душі пережити час весни духовної, якою є святий піст.

Архімандрит Лаврентій

Михайлівський Золотоверхий монастир