Скорботні богослужіння Великого посту двічі перериваються променями радісного світла, і обидва рази джерелом цього світла є Пречиста Богоматір. Нещодавно Православна Церква урочисто вшановувала "початок нашого спасіння" - Благовіщення Пресвятої Богородиці. В суботу п`ятого тижня Великого посту, православні християни прославляють Її ж, Пречисту Матір - Богородицю. Вихваляють Ту, у Якої, за словами пророка, "меч пройняв душу", віддають похвалу Тій, Яка смиренно прийняла волю Божу, стала Матір`ю Спасителя світу, усиновила біля хреста все людство, увібрала у Своє серце всіх людей - грішних і праведних, і є безперестанною заступницею та молитвеницею за весь світ перед Своїм Божественним Сином.

До складу Богослужіння цієї суботи входить урочистий спів на утрені (в п`ятницю увечері) акафісту Божої Матері, від чого й сама служба іменується Похвалою Пресвятій Богородиці.

Приводом для встановлення цього свята стало чудесне визволення у 626 році Пресвятою Богородицею Царгорода, столиці Візантії, з облоги персів і скіфів. Бачачи велику загрозу життю, мешканці міста зібралися в храмі Святої Софії і з великим плачем благали Бога про порятунок. Константинопольський патріарх Сергій взяв ікону Пресвятої Богородиці, обійшов з нею хресним ходом навколо стін міста, а потім опустив у воду Її ризу, і, як пише літописець, "море закипіло, ворожі кораблі потонули та ворог відступив від міста".

Згодом за молитвами до Богоматері було ще кілька випадків чудесного порятунку Константинополя від ворожих сил. У їхню пам`ять в XII ст. Православна  Церква встановила свято Похвали Пресвятій Богородиці, і, оскільки перше визволення Царгорода було близько п'ятого тижня Великого посту, то й свято це було встановлено в суботу на цьому тижні.

У цей день з особливою урочистістю в храмах читається акафіст Пресвятій Богородиці, складений дияконом Царгородської церкви Георгієм Пісідійським. Згодом цей акафіст став першим, який почав використовуватися в церковному вжитку і послужив зразком для всіх наступних акафістів, написаних на честь Пресвятої Діви, Господа, святих та різних церковних свят.

З Царгорода свято поширилося й в інші міста Візантійської імперії, а в XI ст. стало загальним для всієї Східної Церкви.