В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Люди не завжди дотримуються правди. Вони часто віддають почесті тим, до кого манить їх дружба, або родичання. Бог же за своєю сутністю є всеправедний, нагороджує честю тих, в кому знаходить потрібні достоїнства. Про це нам явно Господь Ісус Христос говорить в сьогоднішньому Євангелії. Він йде в Єрусалим на розп'яття, а Іоан та Яків, діти Заведеєві, думають, що Він йде туди для того, щоб зацарювати.

І ось, вони, будучи переможеними честолюбством, посилають до Нього спочатку свою матір з проханням, а потім і самі приступають до Нього, і кажуть: «Учителю, ми хочемо, щоб Ти зробив нам, про що ми попросимо. Він сказав їм: що хочете, щоб Я зробив вам? Вони сказали Йому: дай нам одному праворуч від Тебе, а другому ліворуч від Тебе сісти у славі Твоїй» (Мк. 10, 35-37). Хто ж такі Яків та Іоан? Вони друзі Христові, бо є і Його родичами. Вони сподіваються на те, що як тільки Господь зацарює в Єрусалимі, то вони сядуть обидва праворуч і ліворуч від Нього на троні. Але тут ми чуємо відповідь Христа: «Не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку Я п'ю, і хрещенням, Яким Я хрещусь, хреститися» (Мк. 10, 38). Тобто Ісус Христос дав зрозуміти, що Він, Праведний Суддя, не подає почестей за Своїм випадковим повелінням і думкою: не нагороджує честю Своїх друзів і родичів. Це роблять вельможі світу цього. «Чашу яку я п'ю, вип'єте, і хрещенням, Яким Я хрещусь, охреститися; але щоб сісти праворуч і ліворуч від Мене - не від Мене залежить, а кому уготовано» (Мк, 10, 39, 40).

Царство Ісуса Христа не є царство світу цього, але Царство Небесне, блаженство Боже, слава безкінечна, життя безсмертне, одним словом - рай. Рай! Благословенна батьківщина праотців наших, пристановище нашого уповання, єдина мета нашої надії, остання нагорода віри нашої.

Чи можете ви дати відповідь на таке запитання: Чому немовлята під час народження, коли вони покидають утробу матері своєї плачуть? По різному пояснюють таку річ. Але природне пояснення цього факту полягає в тому, що немовлята не хочуть покидати утробу матері; тому й плачуть. Їм здається, що той світ в якому вони формуються до свого народження є найкращим, найбільш для них прийнятним і приємним. Тому вони подають невимовний крик, коли покидають це приємне для них місцезнаходження. Ми можемо бути впевненні, що якби відразу немовлята стали говорити і усвідомлювати, що з ними відбувається, то вони попросилися б назад в утробу матері. З цієї причини і ми помираючи, покидаючи цей світ, хворобливо сприймаємо такий, з одного боку несправедливий для нас відхід із прекрасного світу. Нам здається інколи, коли ми перебуваємо в особливому стані радості і блаженства на цій землі, що краще за світ на який ми народилися, вийшли таки з утроби матері, немає нічого кращого і величнішого. Якби ми мали владу над своїм життям, то ми би бажали завжди тут на цій землі залишатися. Чому? Тому що ми завжди хочемо того, що бачимо. Ми завжди цінуємо тільки видиме. А коли помираємо, то нам здається, що все ми втрачаємо. Людина є дійсно нерозсудливою, тому що не розуміє, або частіше не маючи твердої віри, не хоче знати про загробну участь, про те, що там приготоване для неї блаженство і до цього раю, для того щоб його заслужити ми повинні приготуватися тут. Адже ми усвідомлюємо те, що різниця в тривалості між життям немовляти в утробі матері і життям, яке проживає людина тут на землі є велика. Але й великою є різниця між життям тут на землі і блаженним життям приготованим у вічності.

Дуже важко собі уявляти вічне блаженне життя, рай, якщо ти тут в цьому світі користуєшся земними матеріальними благама. В кого ж нам запитати, що таке рай, де знайти відповідь? Запитаємо ми двох людей, які бачили його своїми очима: апостолів Іоана Богослова та Павла. Іоан возведений був ангелом на гору високу, бачив святий град, небесний Єрусалим. Там він не бачив храму створеного, бо там храм нестворений. Там Сам Бог Вседержитель, Якому поклоняються небеса і земля. Там немає ані сонця, ані місяця, бо там світло Божественної слави, світло невечірнє. Але цей град є тільки образом раю. Якби ми поглянули на нього, то увірували б очі наші, але не осягнув би наш розум. Апостол Павло взятий був до третього неба, всередину раю, бачив і чув багато такого, що: «Не бачило око, і вухо не чуло, і на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його» (1Кор. 2, 9). Дві людини очима бачили, що таке рай: євангеліст Іоан, орел Богослів'я і Павло, вибрана посудина. Але вони нам не кажуть в деталях, що таке рай і їх слова схожі на таємничі.

Запитаємо Самого Господа Бога нашого Ісуса Христа. В Святому Євангелії Він говорить, що рай є насіння добре, що він є зерно гірчичне, що він подібний до квасу, невода, бісера, що він скарбниця сокровенна, недро Авраамове. Господь каже, що рай це життя безсмертне, що там є радість безкінечна: «Я знову побачу вас, і зрадіє серце ваше, і радости вашої ніхто не відбере від вас» (Ін. 16, 22). Життя безсмертне може бути тільки в раю і там буде життя божественне, життя з Богом. Рай є радістю безкінечною, бо там ми будемо радіти радістю Божою. І воістину «Блаженні ті, що не бачили й увірували» (Ін. 20, 29).

Багато ще ми можемо привести прикладів того, яким є рай для нас недосяжний. Але наш розум тісний і в себе цього вмістити не може, він тяжкий, щоб взлетіти до граду Божого. Чи можливо нам все це подолати і побачити своїми очима рай? Спасіння наше в руках наших дорогі браття і сестри. Адже Бог створив рай для праведних. Ми маємо багато прикладів того, як найгрішніші люди сподоблялись небесного горнього Єрусалиму і прикладом цього є преподобна мати наша Марія Єгипетська, яка ще в цьому житті стала подібною до ангела, її життя стало ангельським.

До раю є дві дороги. Одна тісна і скорботна, про яку говорив Господь: «А вузькі ворота і тісна дорога ведуть до життя, і мало тих є, хто знаходить їх» (Мф. 7, 14). Цією дорогою йшли подвижники, пустинножителі. Вони залишили цей світ, живучи в ньому, Багато мучеників оросили цей шлях не потом, а кров'ю. Є ще одна дорога широка і простора, якою може пройти колісниця. Цією дорогою зійшов до раю пророк Ілля і тільки він один. Якщо ми хочемо йти широкою дорогою, як Ілля, то повинні застосувати колісницю вогняну, тобто мати палку і гарячу любов до Бога і ближнього. Двома дорогами ми можемо йти до раю, до вічного життя і блаженства, відкинувши мирську суєту і очистившись від скверни гріха. Навіть при дверях раю ми вже відчуємо полегшення, як і при дверях храму. Адже ще у нього не увійшовши, преподобна Марія Єгипетська змінила своє життя.

О раю! Ми можемо тебе придбати, але не в силах розумом тебе осягнути. Амінь!

Димитрій

Митрополит Львівський і Сокальський

Офіційний сайт Львівсько-Сокальської Єпархії