Святі благовірні князі-страстотерпці Борис і Гліб, у святому Хрещенні - Роман і Давид

Святі благовірні князі-страстотерпці Борис і Гліб (у святому Хрещенні - Роман і Давид) - перші руські святі, канонізовані як Руською, так і Константинопольською Церквою. Вони були молодшими синами святого рівноапостольного князя Володимира (+ 28 липня 1015). Народившись незадовго до Хрещення Русі святі брати були виховані в християнському благочесті. Старший з братів - Борис здобув гарну освіту. Він любив читати Святе Письмо, твори святих отців і особливо житія святих. Під їх впливом святий Борис запалав гарячим бажанням наслідувати подвиги угодників Божих і часто молився, щоб Господь удостоїв його такої честі.

Святий Гліб з раннього дитинства виховувався разом з братом і поділяв його прагнення присвятити життя виключно служінню Богові. Обидва брати відрізнялися милосердям і серцевої добротою, наслідуючи приклад святого рівноапостольного великого князя Володимира, милостивого і чуйного до бідних, хворих, знедолених.

Ще за життя батька святий Борис отримав у спадок Ростов. Керуючи своїм князівством, він проявив мудрість і лагідність, піклуючись перш за все про насадження Православної віри і затвердження благочестивого способу життя серед підданих. Молодий князь прославився також як хоробрий і вправний воїн. Незадовго до своєї смерті великий князь Володимир закликав Бориса до Києва і направив його з військом проти печенігів. Після смерти рівноапостольного князя Володимира, старший син його Святополк, що був у той час у Києві, оголосив себе великим князем Київським. Святий Борис в цей час повертався з походу, так і не зустрівши печенігів, ймовірно, злякалися його і втекли  у степи. Дізнавшись про смерть батька, він сильно засмутився. Дружина умовляла його піти до Києва і зайняти великокнязівський престол, але святий князь Борис, не бажаючи міжусобних чвар, розпустив своє військо: «Не підніму руки на брата свого, та ще й на старшого від мене, якого мені слід вважати за батька!»

Проте підступний і владолюбний Святополк не повірив щирості Бориса; прагнучи захистити себе від можливого суперництва брата, на боці якого були симпатії народу і війська, він підіслав до нього вбивць. Святий Борис був сповіщений про таке віроломство Святополка, але не став ховатися і, подібно мученикам перших століть християнства, з готовністю зустрів смерть. Вбивці наздогнали його, коли він молився на утрені в недільний день 05 серпня 1015 року в своєму наметі на березі річки Альти. Після служби вони увірвалися до намету до князя і пронизали його списами. Улюблений слуга святого князя Бориса - Георгій Угрин (родом угорець) кинувся на захист пана і негайно був убитий. Але святий Борис був ще живий. Вийшовши з намету, він почав гаряче молитися, а потім звернувся до вбивць: «Підходьте, браття, закінчіть свою службу, і хай буде мир братові Святополку й вам». Тоді один з них підійшов та й пробив його списом. Слуги Святополка повезли тіло Бориса в Київ, по дорозі їм попалися назустріч два варяги, послані Святополком, щоб прискорити справу. Варяги помітили, що князь ще живий, хоча й ледве дихав. Тоді один з них мечем пронизав його серце. Тіло святого страстотерпця князя Бориса таємно привезли до Вишгороду і поклали в храмі в ім'я святого Василія Великого.

Після цього Святополк настільки ж віроломно вбив святого князя Гліба. Підступно викликавши брата з його спадку - Мурома, Святополк послав йому назустріч дружинників, щоб убити святого Гліба по дорозі. Князь Гліб уже знав про спочинок батька і лиходійське вбивство князя Бориса. Глибоко засмучений, він віддав перевагу смерті, ніж війну з братом. Зустріч святого Гліба з вбивцями сталася в гирлі річки Смядини, неподалік від Смоленська.

У чому ж полягав подвиг святих благовірних князів Бориса і Гліба? Який сенс у тому, щоб ось так - без опору загинути від рук убивць?

 

Життя святих страстотерпців було принесена в жертву основним християнським благочестя - любові. «Хто каже: «Я люблю Бога», а брата свого ненавидить, той неправдомовець» (1 Ів. 4, 20). Святі брати зробили те, що було ще нове і незрозуміло для язичницької Русі, яка звикла до кровної помсти - вони показали, що за зло не можна віддавати злом, навіть під загрозою смерті. «Не бійтеся, хто тіло вбиває, а душі вбити не може» (Мф. 10, 28). Святі мученики Борис і Гліб віддали життя заради дотримання послуху, на якому ґрунтується духовне життя людини і взагалі всяке життя в суспільстві. «Чи бачите, браття, - зауважує преподобний Нестор Літописець, - як висока покірність старшому братові? Якщо б вони опиралися, то навряд чи б спромоглися такого дару від Бога. Багато нині юних князів, хто не кориться старшим і за опір їм бувають забиті. Але вони не уподібнюються благодаті, якої удостоїлися ці святі».

Благовірні князів-страстотерпці не захотіли підняти руку на брата, але Господь Сам помстився властолюбному тирану: «Мені помста належить і Я воздам» (Рим. 12, 19).

У 1019 році князь Київський Ярослав Мудрий, також один з синів рівноапостольного князя Володимира, зібрав військо і розбив дружину Святополка. За промислом Божим, вирішальна битва відбулася на полі біля річки Альти, де був убитий святий Борис. Святополк, названий руським народом Окаянним, втік до Польщі і, подібно першого братовбивці Каїна, ніде не знаходив собі спокою і спочинку. Літописці свідчать, що навіть від могили його виходив сморід.

«З того часу, - пише літописець, - затихла на Русі крамола». Кров, пролита святими братами задля запобігання міжусобних чвар, з'явилася тим благодатним насінням, яке зміцнювало єдність Русі. Благовірні князів-страстотерпці не тільки прославлені від Бога даром зцілень, але вони - особливі покровителі, захисники Руської землі. Відомі багато випадків їх явлень у важкий для нашої Вітчизни час, наприклад, - святому Олександру Невському напередодні Льодового побоїща (1242), великому князю Димитрію Донському в день Куликовської битви (1380). Шанування святих Бориса і Гліба почалося дуже рано, незабаром після їх смерті. Служба святим була складена митрополитом Київським Іваном I (1008-1035). 

Великий князь Київський Ярослав Мудрий подбав про те, щоб розшукати останки святого Гліба, котрі були впродовж 4 років непоховані, та звершив їх поховання у Вишгороді, у храмі в ім'я святого Василія Великого, поряд з мощами святого князя Бориса. Через деякий час храм цей згорів, мощі ж залишилися неушкоджені, і від них відбувалося багато чуд. Один варяг неблагоговійно став на могилу святих братів, і раптово вийшло полум'я і обпалило йому ноги. Від мощів святих князів отримав зцілення кульгавий юнак, син жителя Вишгорода: святі Борис і Гліб з'явилися юнакові уві сні і осінили хрестом хвору ногу. Хлопчик прокинувся від сну і встав абсолютно здоровим. Благовірний князь Ярослав Мудрий побудував на цьому місці кам'яний храм п'ятиглавий, який був освячений 24 липня 1026 митрополитом Київським Іваном І з собором духовенства. Безліч храмів і монастирів по всій Русі було присвячено святим князям Борису і Глібу, фрески та ікони святих братів-страстотерпців також відомі в численних храмах Руської Церкви.