Чи віримо ми в Бога?

Якщо запитати про це у випадкового перехожого, то відповідь, як правило, буде позитивною. Але якщо запитати: що означає вірити в Бога, то людина в більшості випадків не зможе чітко пояснити. Зрештою, чи вигідно нам вірити в існування Бога?

Багатьом відома цитата з Біблії: «...віра без діл мертва» (Соборне послання апостола Якова, 2:26). Отже, якщо ми віримо у Всевишнього, то визнаємо, що Він існує, визнаємо, що Він більше двох тисяч років тому прийшов на землю, щоб визволити нас від рабства гріха, і, по-третє, беремо на себе зобов'язання чинити певні діла, щоб наша віра не була мертвою, а сприяла нашому спасінню.

Які ж діла маються на увазі? Молитва, піст, добрі справи, дотримання Заповідей і т. д. ... або, принаймні, намагання робити їх.

Що ж ми маємо на практиці? Так, ми віримо в те, що Бог є, знаємо деякі Заповіді, знаємо, що потрібно ходити до церкви, молитися і постити... Але реалізація наших знань далеко не найкраща. Чому? Причин цього ганебного явища є декілька. Зупинюся на найбільш поширених, на мою думку:

а) ми лінуємось;

б) ми часто не розуміємо, навіщо нам це;

в) ми вважаємо себе занадто грішними, щоб увійти в храм, і ніякі молитви й пости нам не допоможуть (хоча насправді це пастка диявола, який хитрістю тримає нас далеко від Бога);

г) ми не хочемо відмовитися від того, що нам подобається (кількагодинних переглядів телепередач, улюбленої страви і т. ін.);

ґ) ми усвідомлюємо: якщо почнемо робити те, що заповідав нам Господь, то визнаємо, що Він стоїть вище від нас (як же це боляче для нашої гордині!) - і тоді нам доведеться робити те, що хоче Творець, а не те, що хочемо ми.

Тож тим людям, для яких справедливі ці пояснення, існування Бога насправді «невигідне» і «непотрібне».

Одна знайома на моє запитання: «Чому Ви рідко відвідуєте храм?», відповіла приблизно так: «Бо якщо я буду часто ходити в церкву, то мене почне мучити совість і доведеться молитися, постити і взагалі більше стримуватись від гріхів». Відповідь, як на мене, красномовна і, на жаль, поширена.

Отже, якщо ми навіть не робимо спроб чинити так, як заповів нам Бог, то це означає, що наша «віра» безпідставна і МЕРТВА; якщо ж намагаємось і - більше того - робимо те, чого хоче від нас Бог, то можемо чесно сказати: «Я вірю в Бога».

Що ж робити тим, чия віра мертва або перебуває в комі?

На мою думку, варто просто СПРОБУВАТИ. Для початку слід бути відвертим із Небесним Отцем, визнати своє небажання (лінь і т. ін.) жити так, як Він заповів, і щиро розповісти Йому про все, що тривожить душу. Бажано зробити це вдома, в приватній молитві, або в храмі. Варто також піти до Сповіді й до Причастя.

Якщо просто спробувати, то, я щиро в це вірю, Господь такої людини не залишить і щось в її житті таки зміниться на краще.

Зичу всім нам бажання спасатися і Божої допомоги в цьому, оскільки бажання - це, як мінімум, половина справи. А якщо ми з Богом (а Він завжди з нами), то ми непереможні й усе в нас буде добре.

Бажаю всім нам дійти до усвідомлення, що земні задоволення нескінченно малі порівняно зі щастям, яке приготував нам Усевишній. Це щастя можна приблизно уявити, помноживши найщасливіший момент свого життя на мільйон.

Наше існування буде паскудним доти, доки ми не усвідомимо, що Божі заповіді - це рецепт щасливого життя.

Кінець і Богу слава!

Сергій КОГУТ,

член Молодіжного православного братства Преподобного Миколи-Святоші, князя Луцького

Сайт Волинської єпархії