Святий Преподобномученик Афанасій Берестейський (1648), - яке серце не затремтить, читаючи життя й подвиги цього безстрашного борця за Віру Православну проти унії?

По нещасливій Берестейській унії 1596-го року поляки й уніяти переслідували Православну Церкву що далі, то все більше та дошкульніше, а за час життя й праці Ігумена Афанасія ці переслідування стали нестерпимі: насиллям та підступом уніяти забирали храм за храмом, монастир за монастирем, особливо в Західній Україні та в Білорусії. І українці, і білоруси належали тоді до одного церковного центру, - до Київської Митрополії, і церковне життя було в них спільне. Здавалося, нема вже православним жодної оборони, нема вже поради, нема вже борців, але ось появився відважний Ігумен, який усе життя своє й душу свою віддав на послідовну боротьбу проти «вічно проклятой унії». Це був Афанасій Филипович, найбільший народній борець проти унії.

Життя Святого Мученика Афанасія це тяжка й кривава історія Української Православної Церкви в Польщі, це історія й самого народу українського, якого підступна унія розбила надвоє й кинула одних на одних. Це історія, писана кров'ю.

Коли Святий Мученик терпів у польській в'язниці, він почав писати там року 1646-го свій славний «Діяріюш», цебто Денник, в якому докладно описав свої терпіння від уніятів та католиків, і терпіння від них українського та білоруського народів. По всьому видно, що автор «Діярію-ша» був ученим глибоко ідейним монахом, який легко володів і словом, і пером.

На жаль, мало знаємо біографічних даних про дитячі та юнацькі роки Святого Афанасія. Коли народився Святий Афанасій, не відомо, - припускають, що десь у роках 1592-1597. Народився він десь у Західній Україні або на Білій Русі, і був сином доброї православної шляхетської родини, але зовсім обіднілої. Навчався перше в місцевій братській школі, а пізніше перейшов до школи віденської, що мала характер школи вищої, яку він і закінчив. Юнак був дуже талановитий, і легко навчався богословських наук, які глибоко сприйняв. Дуже добре знав свою «руську» мову, а також мову латинську, грецьку, церковнослов'янську та польську. Добре знав і історію свого народу.

Покінчивши «науки церковно-руські», Афанасій мусів думати про свою будуччину. Того часу було звичайним, що дрібні шляхтичі віддавали своїх синів на виховання до магнатів, і певне Афанасій цю школу перейшов. Трохи пізніше на молодого Филиповича звернув увагу великий литовський канцлер Лев Сапіга, який узяв його до свого двору.

Канцлер Лев Сапіга (1557-1633) близько стояв тоді біля справи третього самозванця, щоб посадити його на московський престол. Інспектором, цебто вчителем до цього молодого «царевича» Яна Дмитровича Луби і був приставлений Афанасій Филипович. Звичайно, Афанасій жодним політиком не був, і нічого не знав про свого учня, що це московський «царевич», - він тільки навчав дорученого .іюму хлопця й виховував його.

І певне молодий талановитий юнак не один раз мав розмови з канцлером Сапігою про релігійну боротьбу. І сам канцлер Лев Сапіга, хоч і прихильник унії, виступав проте проти насильного запровадження її. Як державний муж, Лев Сапіга добре бачив наслідки страшної унії. Він писав у листі до Й. Кунцевича: «Ви з вівців (вірних) зробили козлів, накликали небезпеку для держави, а може і загибіль усім нам, католикам. Ваша така надійна унія принесла нам скорботи, неспокій та безлад, і стільки горя, що краще було б бути без неї. Бо то через унію ми терпимо постійний неспокій, огірчення та досади. Оце плоди ваої хваленої унії! Це поправді вона виновниця таких великих роздорів та безладу і між людьми, і в батьківщині. Бо недай Боже, коли б батьківщина наша захиталась (а ви до того своєю суворістю прокладаєте легкий путь), то не знаю, що тоді буде з вашою унією»...

І з глибоким огірченням канцлер Сапіга кинув Й. Кун-цевичу: «Жидам і татарам у Польщі не забороняється мати свої синагоги та мечеті, а ви християнські церкви запечатуєте! Через це скрізь ходить чутка, що православні погоджуються бути в підданстві краще в невірних турків, як терпіти такі утиски Віри»...

Ось у таких настроях та в такому оточенні виховувався молодий Афанасій, якому Бог готував тяжке та криваве преподобномучеництво.

Усі жорстокі події, коли православні церкви сам уніятсь-кий Митрополит звав «синагогами», а сам Папа жорстокого мучителя оголосив «блаженним», переповнили душу Афанасія Филиповича великим завзяттям боронити свою Православну Церкву, і він покинув дім канцлера Льва Сапіги, і вирішив стати монахом, цебто на все життя віддатися на службу Богові.

Молодий юнак подався в місто Вильню, добре йому вже знайому, бо тут, здається, він і вищу свою науку побирав. Православна Вильня тоді огнем кипіла, бо уніятські наскоки були сильні на неї. Крім цього Вильня була тоді ценром завзятої боротьби проти унії. І тут Афанасій Филипович поступив до славного православного Свято-Духівського манастиря, а року 1627-го прийняв і чернецтво

Почалася в Афанасія нова доба його життя, - він увесь віддався на служіння Богові. По певному часі, ченця Афанасія послали на послух у Кутеїнський манастир під Оршею, де була відома друкарня, але тут пробув не довго. З Ку-теїнського манастиря Афанасія відправили в великий і славний Межигірський манастир під Києвом, де справді було чого навчитися. Пробуваючи в манастирях, наш чернець «навчався волі Божої та монашого життя», як він пише в своєму «Діяріюші».

Але незабаром Афанасія покликали назад до більшої праці. Межигірський Ігумен, прощаючись з Афанасієм, дав йому таку монашу науку: «Брате Афанасію! Бережи принаймні оці три засади, необхідні для монаха: перше - слухайся старших, друге - суворо бережи церковні устави, і третє - бережися розмов з жінками. Коли все це, за Божою допомогою, збережеш, то спасешся, і будеш потрібний на службу Церкві Христовій». Усе це чернець зберігав ціле життя своє.

Молодий монах пішки вертався до Вильни, і в дорозі трапилася йому сильна таємнича подія, яка пронизала всього ченця. Афанасій стрів на дорозі недужого чоловіка, який не міг іти. Що з недужим робити? Спокуса ченцеві велика... І Афанасій поклав недужого собі на плечі і довго так ніс його. Виявилося, що це чоловік не звичайний, а глибокої віри. Довго й палко розмовляли вдвох про Божі тайни, і цей незнайомий «дав йому Ім'я найсолодше, Ісуса Христа, і навчив, як його заховати» («Діяріюш»). Ця зустріч з невідомим недужим і глибока розмова з ним поклали на душу Афанасія виразну печатку, яка не стиралася в нього все життя. І вироблялася глибока православна монаша ідеологія: коли хто не може ходити, візьми його на плечі свої та й по-братськи неси. Іншими словами: Служити народові - то служити Богові.

Коли Афанасій вернувся до Вильни, його року 1632-го висвятили на Ієромонаха, а пізніше відіслали в Дубойський манастир біля Пінська на посаду Намісника його. Ревно й любовно зайнявся Афанасій своїм манастирем, пробув у ньому три роки, і полюбив його. Вороги, «видимі й невидимі» люто нападали на манастиря, і Афанасій завзято відбивався від усіх.

Але знайшовся ворог, ревний католик, від якого відбитися не було сил, - року 1636-го великий литовський канцлер князь Альберт-Станислав Радзивил відібрав Дубойського (чи Добойського) манастиря і передав його уніятам (а пізніше своїм єзуїтам)... І Намісник Афанасій і вся браття були просто вигнані з улюбленого манастиря... Це був удар обуха по чутливій душі Афанасія. І він написав сильного листа до мешканців м. Пінська проти унії.

Вигнаний і бездомний о. Афанасій подався в славний Куп'ятицький манастир, і там його по-братськи прийняли. Але тяжкопошкодований, він не зміг заспокоїтись, і став складати «жалісного листа», до якого були позаписувані всі нелюдські кривди та утиски, які робили латино-уніяти православним. Багато шанованих осіб підписали цього листа, і о. Афанасій поклав його перед чудотворним Образом Куп'ятицької Божої Матері, якою славився цей манастир, і щоденно благав її, щоб Вона заступилася за православних і покарала уніятів. І взагалі Куп'ятицька Божа Мати стала опікункою о. Афанасія на все його життя.

Року наступного, 1637-го, з благословення Митрополита Петра Могили, приступили до направи застарілого Куп'ятицького манастиря. Треба було поїхати за збором пожертв, і Ігумен Іларіон Денисович доручив цю важливу справу о. Афанасію, що став уже Намісником Куп'ятиць-ким. Праця була тяжка й відповідальна, і о. Афанасій - за своїм звичаєм - перше почав молитися до Куп'ятицької Божої Матері, і під час молитви він ясно почув голос Богородиці: «Афанасію, - цар московський поставить Мені церкву. Іди до нього, до царя Михаїла, і скажи йому: Перемагай наших неприятелів, бо вже час настав...» Це розшаліла унія та католицькі переслідування кидали українців та білорусів шукати спасіння в Московії.

Попрощавшися з братами в церкві, і вийшовши вже в притвор, о. Афанасій ще раз обернувся до чудотворного Куп'ятицького Образа і з благанням скрикнув: «О Пречиста Богородице, - будь зо мною!» І ясно почув відповідь від Образа: «Іду й Я з тобою!» І побачив на крилосі раніше померлого Диякона Неємію, який йому сказав: «Я йду при своїй Госпожі...» І о. Афанасій сміливо пішов на важливу справу. - зібрати пожертви на перебудову Куп'ятицького манастиря. в якому знаходилась його Госпожа - Божа Мати, його Покровителька Милостива. О. Афанасій був зо своїм сопутником Дияконом, і вони подалися до славного Кутеїнського манастиря. Афанасій обійшов багато міст, - Копилу. Шклов, Могилів, Головчин і ін., але збирав мало.

Знеохочений о. Афанасій вернувся знов до Кутеїнського манастиря. Добрий Ігумен Йоїл Труцевич підбадьорив збирача, і порадив йому конче йти в Московію, до царя, як йому наказувала Куп'ятицька Божа Мати. І видав о. Афанасію листа до пограничного воєводи в м. Трубчеську, до князя Петра Трубецького. І Намісник Афанасій сміливо подався до воєводи, але той поставився формально: Афанасій жодних польських перепусток не мав, тому воєвода вернув його назад.

Засмучений о. Афанасій вернувся назад. І за своїм звичаєм став ревно молитися: «О Боже мій, о Пречиста Богородице, - змилуйтесь надо мною!..» О. Афанасій осмілів, і рішуче пішов до московського кордону в районі Н. Сіверського, і спокійно перейшов його, і попрямував просто до Москви, до царя Михайла Федоровича, який - за московською церковною лінією - багато допомагав усім церквам та манастирям. Це був 1638-ий рік. їзда в Московію за милостинею була звичайною того часу, - в Москву їздили православні зо всього світу.

Спокійно й радісно вертався о. Афанасій до свого Куп'ятицького манастиря, і прибув туди 16 липня 1638-го року. Манастир мав тепер кошти на необхідні ремонти. Намісник добре виконав доручену йому справу.

Собратом Афанасія в Куп'ятицькому манастирі був о. Макарій Токаревський, монах святого життя, що пізніше, року 1678-го був забитий турками в Каневі, а потім канонізований. Але ось нова доба в житті горливого молитвеника. До Куп'ятицького Ігумена року 1640-го прийшли монахи, посланці з Берестя, просячи відпустити їм на Ігумена або о. Макарія Токаревського, або о. Афанасія Филиповича. Обидва ці отці були потрібні в Куп'ятичах, тому Ігумен відпустив до Берестя о. Климента Несвіцько-го. Але Бересть гаряче просив таки намічених кандидатів. Тоді Куп'ятицький Ігумен з братією постановили виконати прохання, і кинули жеребка: Господь звелів їхати до Берестя на Ігумена о. Афанасію.

Настала переломова доба в житті о. Афанасія, - він опинився в центрії унії, у м. Бересті, він став Ігуменом заміського манастиря, - пам'яті Семена Стовпника. Напади уніятів на цього манастиря не спинялися, та новий Ігумен ревно боронив його. Він багато суворо постив і цілими ночами молився. Берестейський Семенівський манастир став міцною фортецею Православія.

Коли помер найлютіший запроваджувач унії, король Сигизмунд III, уся Україна чекала рілігійного полегчення. Новий король, Володислав IV змушений був року 1632-го листопада 1-го прийняти «Пункти заспокоєння». Згідно з цими Пунктами в м. Бересті вернули православним заграбовані уніятами церкву Різдва Пресвятої Богородиці та манастир Св. Семена Стовпника. Уніяти противилися, але мусіли покоритися державній владі: вона їм видала, вона й відбирала. Православні сильно зростали на дусі, а коли прийшов новий Ігумен, він ще більше підняв усім духа. Берестя належало до юрисдикції Луцького Єпископа Афанасія кн. Пузини, а на чолі стояв Митрополит Київський Петро Могила, який міцно боронив Православну Віру, і до того закликав усіх.

У Бересті було давнє православне Св. Миколаївське Братство, яке все стало при Ігумені Афанасії. Він повишукував усі стародавні акти на право Берестейського Братства, і позаписував їх до місцевих ґродських книг, більше того, - добився, що король Володислав IV затвердив їх. Усе це викликало шаленну злобу католиків проти Ігумена Афанасія. У Бересті була єзуїтська школа, і її учні, сфанатизовані своїми учителями, збирали берестейське католицьке шумовиння й нападали на Семенівський манастир, а зловлених православних монахів немилосердно до крови били...

Наближався сейм 1641-го року. За звичаєм тодішнього часу допомогти православним можна було хіба на сеймі. До Варшави в великому числі збиралися посли, вороги й приятелі Православія. Уніяти вже добіралися до Берестейського манастиря, тому о. Ігумен Афанасій постановив їхати в Варшаву і випросити в короля охоронну грамоту на свого манастиря та на Берестейське Миколаївське Братство. І о. Ігумен записав до свого «Діяріюша», що Православна Церква терпить у християнській державі, у Польщі, більшу неволю, як у Турції.

Вернувшись додому з Варшави ні з чим, Ігумен Берестейський став пильно готуватися на наступний шеститижневий сейм у Варшаві 1643-го року. Він вирішив усе робити, як звеліла йому Божа Мати, - написати до сенату Записку про всі кривди, які терпить Церква від уніятів, і все це особисто розповісти королю в сенаті.

І ось Берестейський Ігумен знову в Варшаві. Прибувши в сенат, Ігумен роздав достойним особам освячені Ікони Куп'ятицької Божої Матері. І він сміливо виголосив перед королем і сенаторами історичну гарячу промову, і докладно розповів, як немилосердно й смертельно поляки та їхні уніяти тиснуть та переслідують православних по всій Україні та Білій Русі. «Уже 50 літ під вами, ніби християнськими панами, Православна Віра наша і Церква Східня терплять великі переслідування в угоду проклятій унії... І все це робиться з допомогою та поміччю ненависних римських ксьондзів, а особливо мудрих єзуїтів...». І о. Афанасій просив короля та ввесь сенат, що треба цілком заспокоїти православних, і щоб «унія проклятая була винищена і внівеч обернена...»

Виступ в сенаті став голосним, сильно ударив поляків і уніятів, і вони постановили знищити сміливця, як свого небезпечного ворога. Промова викликала переляк і озлоблення серед католиків та уніятів, і всі кинулися на старших, у Варшаві присутніх, православних, - як вони дозволяють простому Ігуменові говорити так відкрито перед королем?.. Старші з православних були цим дуже затурбовані, а католики й уніяти напирали на них, щоб покарати сміливця. І коли Ігумен прийшов до «своїх старших», то його звідти не випустили, - наказали сидіти в домі королівського урядника Яна Желізовського до кінця сейму, і нікуди не виходити. Зняли з о. Афанасія сан Ігумена...

Афанасій бачив, що його прохання ні до чого доброго не провадять. Тоді, по кількох тижнях чекання, він задумав впливати через простий народ, заговорити до нього, - він вискочив на вулицю в неповному вбранні, обмазався грязюкою, і став наслідувати Христа ради юродивих, чи «блаженних». Ігумен побіг якраз на Благовіщення по варшавських вулицях, бив себе посохом (києм) і кричав: „Vae maledictis et infidelibus! Біда проклятим і невірним! Біда проклятим і невірним!».

Берестейського Ігумена затримали, щоб він знову не пішов до сейму, а вкінці відправили його в Київ до Митрополита Петра Могили на суд. Митрополича Консисторія дослідила всю справу о. Афанасія, й оправдала його. Митрополит Петро Могила, повчивши о. Ігумена держати себе спокійніше, дозволив йому вертатися на своє місце в Берестя.

Вернувшись у Берестя, Ігумен Афанасій багато терпить «від свавільних єзуїтських студентів та уніятських попів».

Жити від таких щоденних утисків уніятських ставало неможливо... Аж тут прийшла звістка, що привілей для Бере--етейського манастиря вже готовий, і року 1644-го Ігумен Афанасій подався до Кракова тукати правди на уніятів. З Кракова Ігумен Берестейський подався до Варшави, щоб викупити готовий королівський привілей. По цій справі клопотався адвокат Зичевський, і він вимагав тепер за королівську грамоту 6000 злотих, твердячи, що йому допомогли єзуїти, а їм треба віддячити. І Зичевський показав готову королівську грамоту. Звичайно, таких великих грошей у Ігумена не було й не могло бути, а адвокат на менше не годився... І справа через бідність не дійшла до кінця. По довгім роздумуванні та молитві Ігумен постановив таки не мовчати. І почав він писати велику Записку про кривди від унії, щоб подати її разом з Іконою Куп'ятицької Божої Матері королю, як той буде в костьолі. І Ігумен вернувся з Варшави до Берестя, і там кінчав свій твір про унію.

Але цього задуму о. Афанасій не зміг виконати. За ним пильно слідкували, і підглядали, як він у Кракові заходив до московського посла кн. Львова. І Ігумена арештували 29 листопада 1644-го року. «Взято мя, - пише о. Филипович, - до в'язниці од короля пана, до Варшави, якби з причини Дмитровича, царевича московського... І билем в оковах чрез рок і болше». Звичайно, схопили Афанасія тільки за те, що він виступав проти унії. І Ігумена закували в кайдани і тримали в Варшаві у в'язниці. Але святий Мученик своєї справи, яку йому доручила Божа Мати, не спинив і тут, - він продовжує писати Записку про заспокоєння Православія і про остаточне викорінення унії. У цій же Записці наслідки від унії Ігумен Филипович описує так: «А тепер уже 50 літ, як нещасливо настала проклята унія через бажання сенаторського стільця і через бажання поваги пишних Духовних... Унія розсварила цю спокійну державу не тільки в країнах, в князівствах, у повітах, у містах, але і в містечках та селах з селянами, міщан з міщанами, жовнірів з жовнірами (бо й з козаками через це була непотрібна внутрішня війна), панів з підданими, батьків з дітьми, а навіть і духовних з духовними, наостанку монахів з монахами, до нестриманого гніву приводила, приводить, і нещасливо роздражнює».

Слідство, звичайно, нічого не дало, хоч і пильно поляки шукали. І на початку листопада 1645-го року Мученика Афанасія звільнили з в'язниці, і в супроводі двох драгунів-жандармів запровадили його до Києва, до Митрополита Петра Могили. Митрополитові було написано бажання короля, - «заслати Ігумена в таке місце, де б він не міг виступати робити галасу», цебто, де б він не міг виступати проти унії. І Митрополит позоставив Берестейського Ігумена в Києві біля себе. І тут о. Афанасій пробув аж до смерти Митрополита (fil 1647).

На похорон славного Митрополита приїхав і Єпископ Луцький Афанасій кн. Пузина. До нього звернувся засланий Берестейський Ігумен, і Єпископ Пузина забрав його до Луцька, а з Луцька, на прохання Берестейського Братства, відпустив його на Ігуменство до Берестя, і нарешті Мученик знову вернувся до своєї братії.

Але поляки й уніяти не позоставили Святого Мученика в спокої й тепер, - навпаки, ще більше лютились на нього. Стан усе гіршав, православним через унію жити вже не було змоги, і козацтво року 1648-го повстало на ворога під проводом Богдана Хмельницького. Повстала вся Україна, і часть Білорусі з гаслами: За волю Православної Віри проти унії!

У цей грізний час не забули і про Ігумена Берестейського, і послано було відділ війська арештувати Ігумена Афанасія. Це було 1-го червня 1648-го року. Ігумен якраз правив Службу Божу, співали Херувимську Пісню, коли військо прийшло до манастиря. Ігумена схопили від Божого Престолу, і повели в Берестейський замок до каптурової о суду. Капітан королівської гвардії Шумський став його люто випитувати. Він був обвинувачем, і закидав Ігуменові, що той писав до козаків листи, закликаючи їх повстати проти унії, і посилав їм порох. Усе це відкинув о. Афанасій. Тоді найпильніше перетрусили все в манастирі, і нічого не знайшли. А Шумський дав був накази своїм гайдукам конче знайти докази, хоч би й підкинені. Розлючений невдачею капітан Шумський став винуватити Ігумена Афанасія в тому, що він проклинав унію. Цього не відкинув Афанасій, і сміливо відказав своїм суддям: «Проклята ця ваша унія!.. І знайте певне, що як не викорінете її з своєї держави і не дасте спокою Православній Східній Церкві, то зазнаєте над собою гніву Божого...»

За таку сміливу оборону Православної Віри і за зневагу унії каштан Шумський наказав кинути безстрашного Ігумена до в'язниці, у цейхгауз, а через кілька день закували його в тяжкі кайдани. І так промучився о. Афанасій у цій катівні 95 день, - від 1-го червня по 5 вересня 1648-го року.

Суд був каптуровий, цебто у час міжкоролів'я, і його постанова мусіла бути негайно виконана. На суд прибув Луцький католицький біскуп Ґембіцький та воєвода Рад-зивил. Суд постановив: розстріляти Ігумена Афанасія... І Мученика знову відвели у тюрму, на останню його ніч.

А вночі з 4-го на 5-те вересня у тюрму до о. Афанасія прийшли отці єзуїти, і вперто й довго переконували Мученика Афанасія прийняти унію. Обіцяли помилування і всякі ласки.

А рано на світанку прийшли за Мучеником військові гайдуки, і звеліли о. Афанасію йти за ними. Повели засудженого до польського військового табору, що був біля Берестя. Гайдуки повели Святого Афанасія до лісу, що лежав на чверть милі від табору, по дорозі в с. Германовичі. А привівши, стали катувати: роздягли до гола, нещадно били, пекли огнем, і все домагалися, щоб він відмовився від свого прокляття унії. Мученик міцно переносив тортури, а унію проклинав...

Цього часу інші гайдуки стали копати могилу під сосною. А коли могила була викопана, старший наказав гайдукові застрілити Мученика. У гайдука ката заговорило сумління, і він, плачучи, став просити в Святого прощення й благословення. Святий Афанасій спокійно простив і поблагословив, і прихилився до сосни, молячись до Господа, щоб унія була знищена...

Гайдук вистрілив...

Дві кулі прошили голову Святого, але Афанасій стояв, обпершись об сосну... Мученик був ще живий, але гайдуки поспішили засипати його землею, і могилу зрівняти, щоб православні не довідалися, де лежить їх Святий...

Сходило сонце, як усе закінчили. Це було 5 вересня 1648-го року.

Митрополит Іларіон (Огієнко)

Фрагменти розділу Святий Препордобно мученик Афанасій Берестейський з праці: Митрополит Іларіон, Українська Церква за час руїни, Вінніпег 1956, с. 342-381 (збережено мову оригіналу, скорочень не позначено - ред.).