Сурдезька ікона Божої Матері (1530) перебувала у Свято-Духівському чоловічому монастирі, також званому Сурдегзьким, розташованому в селі Сурдеги недалеко від м. Паневежиса.

Найбільш ранні історичні відомості про Сурдезький монастир відносяться до 1510 року, коли турботами знатного православного християнина - поміщика Богдана Шиш-Ставицького була побудована в цьому краї церква. У 1530 році, над джерелом, неподалік від цієї старенької вже церкви відбулося чудесне явлення ікони Пресвятої Богородиці. Незабаром після цього на місці отримання святого образу місцевий поміщик Олексій Федорович, на прізвисько Владика, збудував дерев'яну церкву в ім'я Святої Животворчої Трійці.

Через 20 років, в 1550 році, біля цієї церкви завдяки сприянню власниці сурдезького маєтку Ганни Шішанка-Ставицької був заснований монастир.

Сурдезька обитель протягом всієї історії свого існування (з 1550 року до Першої світової війни) залишалася разом зі збереженою в ній святою іконою в лоні Православної Церкви, незважаючи на неодноразові спроби ворогів православ'я захопити монастирські маєтки, розігнати ченців і заволодіти чудотворною іконою. Переказ оповідає про те, що Сурдезький образ Пресвятої Богородиці одного разу був привезений до Трашкунського католицького монастиря. Однак зображення лику Богоматері на іконі зникло, як тільки її внесли до костьолу, а у викрадачів перекосило щелепи. Місцевий настоятель негайно ж повернув чудотворну ікону в Сурдезький монастир з хресним ходом, під час якого один з католиків втратив розум, голосно вимовивши богохульні слова.

В цей же час одна сліпа жебрачка наблизилася до святої ікони і отримала зцілення, з гарячою молитвою опустившись перед нею на коліна, щоб за місцевим звичаєм пройти під святинею.

З тих пір в Сурдезі для поклоніння чудотворному образу приходили не лише православні, а й католики, і старообрядці. Сурдезька ікона Богоматері привертала до себе прочан з Курляндії та Білорусії, але особливо шанували її російські купці з Риги. Щорічно, до 28 серпня, свята Успіння Божої Матері, вони приїжджали в монастир і замовляли відслужити «коло», тобто всеношну, водосвятний молебень з акафістом Богородиці, літургію та панахиду за померлими родичам. Крім того, вони прислуговували в храмі, співали й читали на криласі, продавали свічки, займалися чищенням церковного начиння.

У день свята Успіння образ Богоматері покладається в особливо влаштований кіот і обноситься жінками навколо церкви. Шлях не великий, але хода триває досить довго, часто із зупинками по півгодини і більше, щоб дати можливість присутнім пройти під іконою.

Примітний був і інший звичай сурдезьких паломників - на другий день після свята обходити з хресним ходом і співом церковних пісень на честь Божої Матері могили ченців і настоятелів обителі, багато з яких спочивали на братському кладовищі вже не одне століття.

У 1812 році на пожертвування православних жителів м. Риги була збудована нова кам'яна церква, з лівого боку якої перебувала вузькі сходи, ведучі під вівтар - на місце явлення чудотворної ікони (там і донині б'є джерело).

Під час Першої світової війни, в 1915 році, Сурдезька ікона Божої Матері була евакуйована вглиб Росії, в Ярославль, де містилася в іконостасі одного з храмів. 24 травня 1921 року святий образ повернувся до Литви і знаходився в Паневежській церкві.

З часу Другої світової війни і донині Сурдезька чудотворна ікона Богоматері знаходиться в Каунаському Благовіщенському соборі.

Давній запис, зроблений у монастирському літописі, оповідаючи про численні чудеса, явлені святою іконою по гарячих молитвам віруючих, говорить: «Якщо б почати описувати всі благодіяння, котрі вилились людського роду різного сповідання і різної статі і зробити про те ретельне дослідження від стародавніх часів про чудеса, які відбувалися від Сурдезької Богоматері, то склалася б велика бібліотека книг ...».