Святитель Феодосій, архієпископ Чернігівський, народився на початку тридцятих років XVII сторіччя в Подільській губернії. Він походив з давнього дворянського роду Полоницьких-Углицьких; батьками його були ієрей Микита та Марія. Благочестя, що панував в сім'ї майбутнього святителя, благотворно сприяло духовному розвитку хлопчика. З дитинства він відрізнявся лагідністю і старанністю до молитви. Природні здібності юнака розкрилися в Києво-Братської колегії при Київському Богоявленському монастирі. Це був час розквіту самого колегії (кінець сорокових років XVII століття), коли її ректорами були архімандрит Інокентій (Гізель), а потім ігумен, згодом архієпископ Чернігівський, Лазар (Баранович), а в числі наставників - ієромонах Єпіфаній (Славинецький), ієромонах Арсеній (Сатановський), єпископ Білоруський Феодосій (Баевский), ігумен Феодосій (Сафонович) і Мелетій (Дзик), які були освіченими людьми того часу. Товаришами святого Феодосія в колегії були майбутні видатні пастирі: Симеон Полоцький, Іваникій Голятовский, Антоній Радівілловскій, Варлаам Ясинський. Києво-Братська Богоявленська школа була в той час головним центром боротьби Православ'я проти нападок католицького духовенства, єзуїтів і уніатів.

У роки навчання остаточно утвердилося покликання святого Феодосія до чернечого подвигу: весь вільний від занять час він віддавав молитві, Богомислію та читанню Священного Писання.

Можна вважати, що святий не закінчив повного курсу колегії, так як після розорення Подолу поляками вона на кілька років припинила свою діяльність. Святитель на все життя зберіг глибоку вдячність Києво-Братському монастирю, котрий  виховав його. У синодику Києво-Видубицького монастиря зроблено таке зауваження про святого Феодосія: "Був він мужем поміркованим і благодійником Київського Братського  монастиря".

Після отримання освіти майбутній святитель прийняв чернечий постриг у Києво-Печерській Лаврі з ім'ям Феодосій, в честь преподобного Феодосія Печерського (пам'ять 16 травня).

Київським митрополитом Діонісієм (Балабаном) він був поставлений архідияконом Києво-Софійського собору, а потім призначений намісником митрополичого кафедрального будинку. Але незабаром він залишив Київ і оселився у віддаленому Крутицькому монастирі (Чернігівської єпархії), біля містечка Батурина, що славився суворим чернечим життям. Там він був посвячений у сан ієромонаха. У 1662 році святий Феодосій був призначений ігуменом Корсунського монастиря Київської єпархії, а в 1664 році - настоятелем стародавнього Києво-Видубицького монастиря. Ця обитель незадовго перед тим перебувала в руках уніатів і була абсолютно спустошена. Але святому Феодосію завдяки своїй енергії та наполегливості вдалося швидко відродити Видубицький Михайлівський монастир. Він особливо піклувався про влаштування церковної краси. Він створив прекрасний хор, який славився не тільки на Україні, а й у Москві, куди святий Феодосій у 1685 році посилав своїх співочих. Піклуючись про духовне зростання насельників обителі, святий ігумен, сам суворий подвижник, влаштував в 1680 році недалеко від обителі, на острові Міхайлівщині, невеликий скит для братії, яка бажала усамітнення. Він призначив туди упорядником та намісником одного з найбільш ревних ченців обителі - ієромонаха Іова (Опалинського).

Під час перебування святого Феодосія ігуменом Києво-Видубицького монастиря йому довелося пережити важкі дні. Разом з іншими ігуменами він був звинувачений Мефодієм, єпископом Мстиславським і Оршанським, в зраді російському уряду і в уявному листуванні з зрадниками Росії. 20 вересня 1668 року святому Феодосію довелося давати пояснення у цій справі. 17 листопада 1668 року наклеп був виявлена, і святий Феодосії, разом з іншими ігуменами, отримав прощення. Преосвященний Лазар (Баранович) оцінив високі духовні якості святого Феодосія і наблизив його до себе. Він називав його "вівцею стада Христового, що навчилася покірності", і пророчо бажав, щоб ім'я святого Феодосія було написано на Небесах. Коли у 1679 році Преосвященний Лазар став місцеблюстителем Київської митрополії, він призначив святого Феодосія своїм намісником у Києві, а сам залишався в Чернігові. Як намісник місцеблюстителя Київської митрополії святий Феодосій брав діяльну участь в багатьох церковних подіях. У 1685 році він брав участь з правом вирішального голосу в обранні єпископа Гедеона (Четвертинського) митрополитом Київським і разом з Ієронімом (Дубиною), ігуменом Переяславським, був посланий у Москву з повідомленням про обрання. У Москві обидва представники були прийняті з пошаною і повагою. Результатом цього посольства було возз'єднання Київської митрополії з Руською Православною Церквою.

У 1688 році святий Феодосій був призначений архімандритом Чернігівського Єлецького монастиря, на місце покійного архімандрита Іваникія (Голятовского). З того часу вся діяльність святого переноситься з Києва до Чернігова. Це призначення відбулося, головним чином, за бажанням Преосвященного Лазаря. Святому Феодосію довелося чимало потрудитися над благоустроєм Єлецької обителі, оскільки монастир цей, ще не оправився після спустошення єзуїтами і домініканцями, був дуже бідний і невлаштований. Працями святого Феодосія вдалося досягти протягом двох-трьох років для Єлецької обителі добробуту, який цілком забезпечував її існування. Святий і у своїй новій посаді надавав всебічне сприяння Преосвященному Лазарю у всіх важливих справах. Він брав участь у складанні соборної відповіді Московському Патріарху Іоакиму на його питальну грамоту про ставлення Київської митрополії до Флорентійського собору і в обговоренні питання про час перетворення Святих Дарів, піднятого на цьому Соборі. Коли ж Патріарх не задовольнився цими відповідями і до Москви в початку 1689 року був посланий Батуринський ігумен святий Димитрій (Туптало) (майбутній митрополит Ростовський), святий Феодосій їздив з ним в якості представника від Преосвященного Лазаря. Йому доручено було передати Патріарху лист-відповідь і з'ясувати непорозуміння. 11 вересня 1692 року святий Феодосій був урочисто хіротонізований на архієпископа в Успенському соборі Московського Кремля.

Про управління святителем Феодосієм Чернігівською єпархією збереглося мало відомостей. Особливу увагу святитель звертав на пробудження і підтримку в пастві духу істинно християнського благочестя. З цією метою він дбав про підтримку старих і влаштування нових монастирів і храмів. На самому початку його святительства, за його благословення, був створений Печенікський дівочий монастир, і він сам освятив храм цієї обителі на честь Успіння Пресвятої Богородиці. У 1694 році, за його благословення, був заснований Любецький скит в 2-х верстах від Любеча; в 1694 році святитель освятив у Домницькому чоловічому монастирі храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці, а влітку 1695 року - величний храм на честь Пресвятої Богородиці, побудований на вершині гори Болдинська, поблизу стародавнього Іллінського монастиря. При святителі Феодосії в Чернігівській єпархії помічається особливий підйом і посилення чернецтва. Святитель приділяв також велику увагу духовенству і був строго розбірливий при виборі кандидатів священства. Він особливо протегував чернігівським духовним школам, запрошував до них з Києва вчених ченців, серед яких був святий Іоан (Максимович), майбутній митрополит Тобольський, який став згодом помічником і наступником святителя і організатором чернігівських духовних шкіл. Сувора справедливість у ставленні до духовенства і пастви, глибоке співчуття, поблажливість і християнська миролюбність були відмінними рисами діяльності святителя Феодосія. До нього часто зверталися за допомогою і порадою не тільки православні, а й особи інших сповідань.

Але недовго святитель Феодосій окормляв Чернігівську паству. Відчуваючи наближення смерті, він викликав до себе в Чернігів намісника Брянського Свенського монастиря, святого Івана (Максимовича) і возвів його з ієромонаха в архімандрита Чернігівського Єлецького монастиря. У новому архімандриті він заздалегідь готував собі наступника. 6 лютого 1696 року святитель Феодосій помер і був похований у Чернігівському кафедральному Борисоглібському соборі, за правим криласом, в особливо зробленому для того склепі. Згодом його наступник святитель Іван (Максимович) побудував над його гробом цегельний звід з хвалебним написом у віршах в подяку за чудесне зцілення від тяжкої хвороби. Особливе благодатне обдарування, яке здобував святитель Феодосій, засвідчене його подвижницьким життям і потаємною допомогою усім, які підносили йому молитви.

Прославлення святителя Феодосія відбулося 22 вересня 1896року.