Віленська ікона Божої Матері написана святим євангелистом Лукою. Довгий час вона була родовою святинею грецьких імператорів в Константинополі. У 1472 році ікону перенесла в Москву Софія Палеолог, дружина великого князя Московського Івана III (1462-1505). У 1495 році великий князь благословив цією іконою свою доньку Олену при видачі її заміж за Литовського короля Олександра. На честь перенесення ікони в колишню столицю Литви р. Вільно встановлено святкування 15 лютого. Пізніше святу ікону поставили в Предтеченському храмі, в якому була похована княгиня Олена.

Іван Грозний, намагаючись повернути чудотворну ікону в Москву, пропонував за неї королю Сигізмунду 50 знатних литовських бранців, але король рішуче відмовив, тому що все духовенство, як православне, так і уніатське, не хотіло позбутися цього скарбу.

В Пречистенському соборі ікона перебувала до половини XVIII століття, а потім була перенесена разом з митрополією в Віленський Свято-Троїцький монастир, який перебував тоді в розпорядженні Вазиліан. Пречистенський же собор був відданий уніатам. Тільки в 1839 році Свято-Троїцький монастир разом з іконою Одигітрії був повернутий православним. З цього часу чудотворний образ Пресвятої Богородиці перебував там, залучаючи побожне вшанування всіх православних.

Ікона Одигітрії написана на чотирьох дошках, з'єднаних разом: з них середні зроблені з кипариса, решта з берези. У 1864 році чудотворна ікона була підновлена.