В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі брати і сестри! Перш за все я хотів би вас привітати із цим недільним воскресним днем, днем пам’яті святих отців І Вселенського собору. Сьогодні Церква православна творить їх пам’ять, і ми з вами повинні пам’ятати, що в житті своєму, будучи справжніми християнами, ми переживаємо певні моменти і певні періоди разом зі Святою Церквою.

Ось є особливий період Великого посту, є ще більший і важливіший, радісніший період для кожного з нас — це Пасхальний період. І також є, як на мене, особливий період, який ми з вами зараз переживаємо — ці десять днів від Вознесіння Господнього до П’ятдесятниці, дня Святої Тройці, від минулого четверга до наступної неділі. Здається, що в цей час Церква по-особливому замовкла. Якщо ви вмієте правильно молитись, а я думаю, що це є так, то знаєте, що початкові наші молитви від Пасхи до П’ятдесятниці не починаються молитвою «Царю Небесний». Ще не так давно ми з вами перед Трисвятим у наших ранішніх та вечірніх молитовних правилах читали тропар Воскресінню Христовому: «Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував». А зараз ми розпочинаємо молитви одразу Трисвятим. Церква ще не пропонує нам протягом цих десяти днів звертатись до Святого Духа у молитві «Царю Небесний», бо перебуває в такому незвичайному очікуванні звершення тієї обітниці, яку дав Господь наш Ісус Христос Своїм ученикам. В ці дні народжується наша Церква і невипадково у цю неділю ми творимо пам’ять отців І Вселенського собору. На цьому соборі відбулось незвичайне: був встановлений символ нашої віри, який ми з вами співаємо за Літургією чи промовляємо у приватних молитвах.

Взагалі, життя наше, це є велика боротьба. Справді, це є так. Боротьба не лише з власними гріхами, а боротьба кожного з нас, усього людства і Церкви Христової проти зла у різних його формах і проявах. Церква у різні періоди боролась за своє утвердження. Був період гоніння на християн — час ранньої, щойно народженої через смерть, Воскресіння і Вознесіння Христа Церкви. У той час усі послідовники Христа були гнаними, і ви знаєте як багато було пролито крові, якими страшними стражданнями засвідчувалась християнська віра, віра у Сина Божого. Цей період минув. У Римській імперії настав час, коли на престол зійшов, можливо, найвеличніший імператор усіх часів і народів Костянтин. Він не тільки Міланським едиктом збирає і впроваджує християнство у римській імперії, не просто легалізує цю релігію, він збирає усіх єпископів Церкви Христової на Вселенський собор. Уявіть собі цю картину виходу Церкви з періоду гонінь. Очевидці розповідають як ці єпископи, в яких були випечені очі, відірвані руки, позбавлені ніг, приходили на цей собор, бо вже були впевнені, що ніяка сила не виступає відкрито проти Христа і Його послідовників. Але, маючи понівечені тіла, вони настільки були сильні духом, що зуміли не просто утвердити православну віру, але й рішуче побороти єресь Арія, який виступив проти істинного вчення християнського. Що таке виступити в той час проти Христа священику, при цьому дуже талановитому у проповіді? Це є велика трагедія за умов зовнішніх гонінь розривати Церкву зсередини. У свої оманливі тенета вчення, що Христос був створений Богом, він увів стільки християн, стільки придбав послідовників! Але як можна було погодитись з цим, як можна вмирати і усвідомлювати, що гинеш не за Бога, а за просту створену людину?! А саме цьому навчав Арій. І ось на Нікейському соборі утверджується правдива єдиноістинна віра в іпостасність і єдиносущність Сина Божого з Отцем і Духом Святим.

Для нас, людей ХХІ століття, здається давно минув уже час великих дискусій богословських. Але Церква проживала цей період, утверджувалась правдивим богослів’ям, завдяки якому ми сьогодні православно сповідуємо істинну віру, завдяки якому ми не ставимо перед собою таких запитань. Але був час, коли на вулицях великого Константинополя, на ринках, уявіть собі, люди сходились і вели дискусії про правдивість та істинність Сина Божого. Єресі не покидали Церкву протягом багатьох століть, і я недаремно сказав, що життя наше проходить у боротьбі. Сьогодні ми також боремось. Ніхто не забороняє нам приходити до храмів, звершувати богослужіння, проповідувати, тому звісно перш за все боремося ми з власними гріхами. Але не просто так у наш лексикон входять такі терміни як атеїзм, апостазія, секуляризація. Був час коли атеїзм називали державним. Цей час минув. Але атеїзм, безвір’я, байдужість до Церкви не минули, бо диявол придумав нові тенета, нові способи боротьби з християнами і Церквою. Тому ми з вами переживаємо також особливий Церковний період.

Часто ми звертаємося до історії, зокрема і нашої української. Ось ваш храм освячено на честь святого князя Володимира. Знаємо, що він приніс християнську віру на наші українські, києво-руські землі, при цьому віру правдиву, святоотцівську. Якщо наприклад взяти ранній час, епоху Великого переселення народів, які проходили через наші землі, то тут були і несторяни, й аріани. Але з промислу Божого ми були просвічені християнською вірою, коли всі дискусії минулись. На наших землях утвердилась православна віра і сталось це саме завдяки святому Володимиру.

Сьогодні у цьому величному храмі знаходиться одна з наших українських святинь. Якщо ми з вами, дорогі брати і сестри, уявимо карту нашої України, то позначивши на ній чудотворні ікони Богородиці, ми побачимо наскільки величним є покров над нашою землею Божої Матері. Знаємо, що є Львівська чудотворна ікона Божої Матері, у Почаєві чудотворна ікона є, в Чернігові, в Охтирці на Сумщині і так ще багато-багато інших. І якщо помістити усі ці ікони на карту України, побачимо що від сходу до заходу, від півночі до півдня наша земля уквітчана цими чудотворними іконами. Хтось із благочестивих людей перейнявся цим, задав собі питання: «Скільки ж за ревними молитвами наших предків було явлено цих чудотворних ікон Божої Матері на нашій багатостраждальній українській землі?» І ось це число склало 325 ікон. Якщо ми візьмемо велику Росію, то стільки чудотворних ікон ця земля не явила. Наш народ багато терпів. І ось як дивовижно, що сьогодні у Червонограді, на стикові Галицької і Волинської земель, у храмі Святого рівноапостольного князя Володимира, знаходиться чудотворний образ Божої Матері з м. Чернігова. В цьому проявляється соборність України, єдність наших молитов. Погляньте як зрісся цей образ з Галицькою землею! Видається, що він навіть перебуває тут у нас більше часу, аніж будь-де, навіть у тому ж таки Чернігові. Люб’язно з нами цим образом ділиться Чернігівський архиєрей, і усе літо він мандруватиме храмами єпархії, тисячі людей матимуть змогу вклонитись йому і піднести перед ним свої молитви.

Пам’ятайте, що Богородиця, як мати, Вона одна. Але являє Себе у великій кількості цих ікон, щоби проявити Свою любов і показати, що Вона є єдиною нашою істинною Утішителькою і Помічницею. Навіть у цей час, протягом цих десяти днів, коли Христос вже тілом возсідає праворуч Отця і Дух Святий ще не сходить на послідовників Христових, Діва Марія перебуває з нами. Вона молиться перед Сином Своїм за цей народ, просить, щоби Він виконав Свою обітницю. Дуже важливо не забувати слів, які сказав Христос: «Я з вами і ніхто проти вас». Якщо ми з Богом, нам не страшні жодні земні негаразди. Людина буває сильною лише через віру і ще, я би сказав, через любов. Бо це є найбільша заповідь. Коли прийде час П’ятдесятниці і ми припадемо на коліна свої перед Богом, палко, міцно і від усього серця просімо, щоби Господь ще не один рік посилав нам усім Утішителя, Духа Святого, а разом із цим і міцність у вірі. Амінь!

(проповідь виголошена за Божественною Літургією у Володимирському соборі м. Червонограда у неділю 7-му після Пасхи 27 травня 2012 року Божого)