Міасинська (Азуровська) ікона Божої Матері отримала свою назву від Міасинської обителі, що знаходилася у Вірменії.

У перші століття християнства Міасинська долина, в якій пізніше був заснований монастир, була густо заселена язичниками. Однак до початку V століття, поступаючись місцем християнству, язичництво майже повністю зникло з лиця землі. За розпорядженням державної влади язичницькі капища руйнувалися, а на їх місці зводилися християнські храми. Єпископ Мелітинський прп. Акакій (пам'ять 17 квітня і 15 вересня) побажав побудувати в Міасинах храм в ім'я Пресвятої Богородиці. Останні язичники не могли відкрито протистояти єпископу, але намагалися всіляко заважати йому. Незважаючи на це, єпископ збудував храм і урочисто освятив новостворену церкву.

Згодом навколо цього храму виникла обитель, яка також отримала назву Міасинської. Монастир розташовувався на річці Азур, звідси інша назва чудотворної ікони - Азурівська. Головною святинею обителі була чудотворна ікона Пресвятої Богородиці, яка  знаходилася в ній. Коли і ким вона була написана, відомостей не збереглося.

Згідно з переказами, коли на Сході при імператорі Левові III Ісаврі (717-741 рр..) виникла іконоборча єресь, ченці монастиря, побоюючись знищення Міасинської ікони гонителями іконошанування, занурили її в озеро. Коли ж за царювання Михайла III (842-867 рр..) було відновлено іконошанування, то дивним чином свята ікона абсолютно неушкодженою піднялася з глибин озера, де перебувала понад сто років. Набута ікона була знову перенесена до того ж монастиря. Сталося це 1/14 вересня 864 року, на спомин чого і встановлено свято «Собор Пресвятої Богородиці в Міасинах», який особливо урочисто проходив в Халкопратійському храмі Константинополя.

Іконографія першообразу невідома. На більш пізніх її списках (починаючи з XIX століття) представлений образ Богородиці «Одигітрії» з Предвічним Немовлям на правій Її руці.