Час стрімко допровадив нас до днів Великого Посту. Святитель Василій Великий, говорить, що піст це не новий винахід, а коштовний скарб отців. Кожний християнин повинен усвідомити: все, що прийшло до нас з глибини віків, повинно бути нами пошанованим. Так само потрібно вшанувати сивину посту, оскільки він є сучасником людства.

Піст установлений ще в раю. Таку першу заповідь отримав Адам: «...від усякого дерева в саду ти будеш їсти, а від дерева пізнання добра і зла не їж від нього, бо в той день, коли ти з’їси від нього, смертю помреш" (Бут. 2, 16-17). Ось, саме слова «не їж від нього» є встановленням посту і стриманості. Якби постилася Єва і не спожила з дерева, то ми б не мали тепер потреби у пості, бо ж не здорові потребують лікаря, а хворі (Мф. 9, 12). Ми є зіпсутими гріхом, і піст подається нам для того, щоб зцілитися через покаяння, тому «...постом ми оправдуємося перед Богом», - каже нам святитель Василій Великий.

Піст вже увійшов в наше життя і кожний із нас задається питанням: як потрібно поститися? Дуже часто ми не можемо сповна нести на собі суворого подвигу посту, такого, який несли святі отці-пустельники. Але, якби навіть і зберегли ми такий святоотцівський подвиг, то яка нам користь від такого посту, якщо ми часто дотримуємось посту тілесного, тобто стримання від їжі, а духовного посту не дотримуємось. Буває так, що останній у нас повністю відсутній, і ми хизуємось перед багатьма подвигом посту тілесного, забуваючи про те, що той, кому ти всю цю гординю посту виказуєш, у сто разів достойніший за тебе, через те, що він (чи вона) не дотримуючись посту зовнішнього, тобто тілесного, живе в житті за правилом нікого не осуджувати, стримувати себе від плотських пристрастей, тобто поститься духовно більше, аніж тілесно.

Нам необхідно пам’ятати, що крайнощі з одного і другого боку вкрай шкідливі для нашого духовного і тілесного здоров’я – і там, і там нами може опанувати нестерпна гординя. Надлишок посту, перенасичення свого черева, довготривала молитва, яка змінюється таким самим довготривалим сном - це суть непомірні тягарі, бо «...знаємо ми багатьох, які були спочатку не переможені жадобою до їжі, але потім знищені пристрастю наситити себе поживою із-за причини слабкості у надмірному постуванні», - навчає нас преподобний Касіян Римлянин.

Помірне вживання їжі, на думку святих отців, полягає в тому, щоб відчувати голод. Така міра зберігає душу й тіло в однаковому стані і не попустить людину вдатися до непомірного посту, або ж до перенасичення їжею. Плодом такого ставлення до поживи буває стан людини, коли вона не пам’ятає, часу вживання їжі і, навіть, що саме їла. Преподобний Іоан Ліствичник звертається до нас словами: «Пануй над своїм черевом, щоб воно не панувало над тобою».

Хто ж має міцне і здорове тіло, тому належить втомлювати його, щоб позбутися інших пристрастей, але в кого тіло немічне і хворобливе, той повинен давати йому спокій. Стримавши тіло вуздечкою, як коня, направиш його до раю, якщо попустиш віжки, то направиш його у прірву і зробиш здобиччю смерті. Тому «...пости, поклони і праця подаються нам для того, щоб вгамувати плоть, але немічному це все шкодить, бо робить його не придатним ні до чого», - каже нам преподобний Анатолій Оптинський.

Будемо завжди пам’ятати, що Великий Піст – це наша дорога до Раю, до того Небесного саду, з якого ми були вигнані і до якого прагнемо. Пасха – наше визволення, а для того, щоб визволитись, потрібно себе постом і покаянням загартувати: тіло – до бою з ворогом нашим, душу – до смирення. Для того, щоб спілкуватися з Богом, необхідно потрудитися, тому піст дається нам, як знаряддя у спілкування з нашим Творцем. Вирушаймо ж у цю путь сміливо і натхненно!

+Димитрій,

митрополит Львівський і Сокальський

Сerkva.if.ua      

за матеріалами сайту Град Лева.com