20 квітня 2013 року, у суботу п’ятої седмиці Великого посту, Православна Церква молитовно вшановує пам'ять Преподобного Георгiя, сповiдника, митрополита Мiтиленського (пiсля 820). Преподобного Даниїла Переяславського (1540). Мученика Калiопiя (304). Мученика Руфина, диякона, мучениці Акилини i з ними 200 воїнiв (бл. 310). Преподобного Серапiона, ченця, у всіх парафіях Надвірнянського деканату було звершено Божественні літургії, в яких священики, які довголітньо були співробітниками з покійним отцем Степаном в царині Виноградника Христового на Надвірнянщині.

Зокрема митрофорний протоієрей Олег Траско, Декан Надвірнянський, настоятель Свято-Володимирського собору міста Надвірної звершив Божественну Літургію святителя Івана Золотоустого. По закінченні Літургії було відправлено Парастас за душу митрофорного протоієрея Степана Проскурняка.

«Вдячний Богові за те що Господь звів мене з отцем Степаном на ниві служіння у Божому Винограднику, який був добрим для мене наставником, порадником і товаришем. Незважаючи на велику різницю у віці,- молитовно згадує отця Степана священик з Білих Ослав протоієрей Василій Ужитчак. Починаючи з 1996 року я щорічно отримував запрошення на храмові Богослужіння. Будемо пам’ятати отця Степана, як священика, який все своє життя поклав на вівтар служіння Богові».

Митрофорний протоієрей Степан Проскурняк був добрим пастирем для ввіреного йому стада, та активним проповідником Слова Божого в часи атеїстичної сваволі та розвою української державності на теренах Ланчина. Отець був добрим і щирим товаришем, суворим не лише до інших, але й вимогливим до самого себе, проживши все своє життя у свідомій скромності, аскетичній убогості, уникаючи витворених марнотним світом зручностей життя. На превеликий жаль, страшна хвороба забрала отця Степана з цього видимого нам світу. Однак як християни, ми твердо віримо у те, що наша розлука з ним – тимчасова. В це ж вірив, і заради цього жив сам отець Степан Проскурняк.

Смерть доброго служителя Церкви – це завжди втрата. Ми, безумовно віримо у те, що обов’язково зустрінемось з усіма близькими нам людьми. І смерть служителя Церкви – це його нове народження для іншого світу, для якого і заради якого він багато років невтомно трудився.

В часі цього великого посту коли ми молимося на літійних службах за наших померлих, з особливим трепетом ми згадуємо пам'ять покійного отця Степана. Адже віримо у те, що за його життєві заслуги і молитовність, Милостивий Господь пом’яне його у Царстві Своїм. Будемо ж ми молитися і про те, щоб Господь не покинув Cвоєю благодаттю його парафіян селища Ланчин.

Прямуючи до світлих днів Воскресіння Христового віримо у те, що Воскреслий Господь, як Перший із Воскреслих, запевнив нас у тому що і ми воскреснемо. Смерть це не кінець, смерть це лише початок, початок вічного життя…

Мабуть найвлучніше думки священиків побратимів по Надвірнському деканату полинуть у Небесні простори поетичні слова настоятеля села Заріччя, присвячені отцю Степанові:

Чверть століття, як доля звела,

Священичі дороги пройти,

Залишилась на згадку лиш пам'ять жива

В яку облачилась мітрата душа,

Щоб у вічність спокійно піти…

Вічна Вам пам’ять, дорогий отче-патріярше.

Прес-служба Надвірнянського деканату