В Ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!

Слава Ісусу Христу!

Дорогі браття і сестри!

Життя людське – це праця в Божому винограднику.

В сьогоднішній притчі Ісус Христос вказує на правду, що Господь Бог є власником всіх благ землі, з тієї простої причини, що Він усе, тобто увесь світ, з нічого сотворив – із світу можливостей привів до існування – до життя. Створивши те все, віддав Він оцю землю людям до вжитку, під тою умовою, що вони будуть віддавати Йому відповідні плоди.

Подібно, як це Христос розповідає про господаря винограднику, який устаткував у винниці усе потрібне до продукції вина. Так само й Бог-Отець дав людям усе, що було потрібне для підтримання їхнього життя, і також усе, щоб могли творити добрі діла. Їм не треба було нічим перейматися, бо все було готове перед ними. Їхнім обов’язком було вживати тих земних благ у такий спосіб, щоб вони їм уможливили вступ до Царства Небесного. Й ті добрі діла мали бути наслідком їхньої праці й вживання земних, Богом даних благ, що їх люди мали приносити Богові, як Його частку з усього, що їм Бог віддав до вжитку.

Погляньмо на той довколишній світ, на те чудо Божої мудрості, величі й всемогутності. Весь всесвіт створений для нас і задля нас. Небесні світила сонце, місяць і безліч зірок сотворені для нас, щоб ми споглядаючи на небозвід, дивуючись його величчю і красою, побачили в ньому велич і красу й могутність Божу. Ті небесні світила повчають нас також про Божу безмежну мудрість, яка вмістила їх у такій віддалі від себе й обдарила такими законами природи, що вони не стикаються й не спричинюють космічних катастроф. Вони наголошують нам також про всемогутність Творця, який поставив їх у безкрайому просторі й, за допомогою своїх природніх законів, керує ними. Вони з шаленою швидкістю обертаються довкола своїх осей, кружляють довкола своїх сонць, а тоді зі своїми галактиками женуть у безмежні простори, не розбиваючись, але точно тримаючись своїх доріг. Пізнавати Бога з цих творів Його – це перший овоч, що його ми повинні Творцеві в дарі приносити, а той що за ним наступає – це любов до Того, що створив те все для нас. З любові повинен випливати обов’язок Бога слухати і Йому служити, бо так повчає нас про мету нашого життя Православний Катехизм: «Ми живемо, щоб Бога пізнавати, Його полюбити і Йому служити й тією вірною службою заслужити собі вічну нагороду в небі». Та чи людина дійсно пізнає й величає Творця споглядаючи на той прегарний всесвіт? Чи вона дійсно відчуває потребу любити Його найбільшого свого добродія за всі Його безмірні дари? Чи хоче добровільно підкоритись Його законові, хоч він служить не Богові, але її власному добру? Навпаки! В часах перед приходом Богочоловіка людина, замість доходити до пізнання Бога, спостерігаючи за тими небесними світилами, створених Богом на те, щоб допомогти людині Його пізнавати, як про те свідчать псалми: «Небеса оповідають славу Божу, і діло рук його проголошує твердь небесна» (Пс. 18.2). «І небеса звістять Його справедливість, бо сам Бог-дійсний суддя» (Пс. 49.6). То людина спостерігаючи ті небесні світила, почала не Бога-Творця, але їх почитати наче богів. Теперішнє знання й техніка знає як обчисляти віддаль тих небесних світил від себе й від землю, обраховує їхній об’єм, швидкість з якою порушуються в просторах; але та сама техніка й знання не повчили людину про її Бога, який ті всі світила створив і ними кермує Людина все ще не хоче признати, що Господь Бог є творцем тих небесних тіл, але намагається доказати, що вони так самі з себе виникли з нічого. Ті самі вчені люди, які пізнають закони природні, що керують всесвітом і їх признають, все-таки не хочуть признавати, що для них також той сам Творець створив закони й хоче, щоб їх дотримуватись таким чином прийти до Нього. Ті самі люди, що знають так багато про всесвіт і закони, що ним керують, не хочуть підкоритись законам Божим, що керують ними, хоч Ісус Христос, «Божа сила й Божа премудрість» (1 Кор. 1.24), каже виразно: «Якщо хочеш увійти в життя, додержуй заповідей» (Мт. 19.17).

Але гляньмо тепер на землю, на ту нашу дочасну домівку, щоб пізнати як дуже наш Бог-Батько дбає про нас. Це Він, створивши людину, віддав їй цілу землю на те, щоб служила їй поживою, одежею й домівкою. «Тож сказав Бог: «Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай панує вона над рибою морською, над птаством небесним, на скотиною, над усіма дикими звірами й над усіма плазунами, що повзають по землі» (Бут. 1.26). «По тому сказав Бог: Ось даю вам усяку траву, що має насіння по всій землі й усяке дерево, що приносить плоди з насінням: вони будуть нам на поживу» (Бут. 1.29). Отже, віддав нам усе, що земля приносить. Без нашої праці й труду одержали ми все, що нам потрібне, щоб утриматися при житті. Але даючи нам усе на прожиток, Він хоче, щоб ми це все вживали, та не зловживали, тобто щоб уживаючи дані нам добра ж землі, ми зберігали певні закони й правила, які Він нам дає. Тому що Він віддав нам усе, що земля має та що вистачає на прожиток людям, Господь хоче, щоб ми ділились тим усім з іншими людьми, що тих благ не мають, або їх за мало мають. Він бо хоче, добра землі, Господь дав нам також Закон, що вимагає від нас ділитись земними благами, а саме: «Любитимеш ближнього твого, як себе самого» (Мт. 19.19; 22.39; Рим. 13.9; Гал. 5.14; Як. 2.8; Мр. 12.34).

Призадумаймося над цим, як ми ділимось земними благами з тими, що їх не мають в достатку і тому вмирають з голоду? З тими, що терплять холод, бо не мають відповідної одежі, чи домівки, де б могли заховатись від непогоди чи холоду. Але це ще не все. Ми маємо бути готовими ділитись добром і з тими, що не є споріднені з нами, та навіть з нашими ворогами, якщо вони в біді й дуже потребують нашої допомоги. Так бо говорить св. апостол Павло під натхненням св. Духа: «Коли твій ворог голодує, нагодуй його; і коли він має спрагу, напій його ... Не дозволь, щоб зло перемогло тебе, але перемагай зло добром» (Рим. 12.20; Припов. 25.21). Це є Закон Божий, що його знаходимо як у Старому, так і в Новому Заповіті, а Спаситель наш Ісус Христос його пояснює й поширює, кажучи: «Ви чули, що було сказано: «Люби ближнього свого й ненавидьте ворога свого. А я кажу вам: Любить ворогів ваших і моліться за тих, що вас переслідують, таким чином станете синами Отця вашого, який велить своєму сонцю сходити на злих і добрих і посилає дощ однаково на праведних і неправедних» (Мт. 5.43; Лк. 6.27,35).

Тому, що всі речі тут, на землі, належать до Господа Бога. Він єдиний має повне право давати закони, згідно з якими оці земні блага треба вживати. А підкорення тим Його законам є якраз тими плодами, про які згадує Спаситель у притчі про виноградарів. Господь Бог хоче, щоб ми слухали Його заповідей, тобто виконували Його Божу волю і таким чином відплачували Йому за все добро, за всі ласки, які нам на кожну хвилину посилає. Тому слухаймо Бога й сповняймо Його Святу Волю, виявляючи Йому цим виконуванням нашу вдячність і нашу любов. Бо ми не маємо іншого способу виявити йому нашу любов як виконувати Його Заповідей: «Той у кого мої заповіді», каже Христос, «і хто їх береже, той мене любить» (Ів. 14.21). А заповідь любові ближнього є Його особливою заповіддю: «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я полюбив вас, так любіть й ви один одного!» (Ів. 13.34). Цим ми наслідуємо Отця небесного, коли без розбору любимо всіх ближніх, навіть наших ворогів. Бо коли ми допомагаємо лише нашим найближчим і рідним, тоді немає жодної різниці між нами й поганами: «Бо коли любите тих, що вас люблять, яка за це заплата? Хіба не те саме й митарі роблять? І коли вітаєте лише братів ваших, що надзвичайного чините? Хіба не те саме й погани роблять? Тож будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий!» (Мт. 5.46). Щоб бути членами Божої родини, мусимо бути досконалішими від митарів і язичників; нам треба любити всіх, бо Його Євангелія є благовістю любові. Спаситель наш не робив різниці між людьми й помер передусім за своїм порогів, щоб їх рятувати від пекельних мук. Коли, отже, Він сам Бог, нас грішників так дуже полюбив, що не пожалів віддати й своє життя за нас, то чи й ми не повинні любити й помагати всім ближнім без різниці, навіть нашим ворогам, щоб цим наслідували Його, нашого Спасителя! Амінь.

митр. прот. Юрій Пецюк