Львівська ікона Пресвятої Богородиці

Ікона Львівської Богородиці є одною з найцікавіших та найзагадковіших пам’яток української церковної культури. Символічно, що даруючи свою Милість та Материнську опіку місту, Пресвята Богородиця Одигітрія упродовж всієї історії благословляла Своєю благодатною присутністю усі традиційні громади Львова – Православну, оскільки була написаною у традиції та зусиллями саме православного іконописця, Католицьку, адже саме з часу освячення у Латинському кафедральному соборі маємо першу задокументовану її дату, Вірменську Апостольську, оскільки упродовж тривалого часу вірменські архієпископи зберігали святиню. Символічним є і те, що й сьогодні до святого образу молитовно звертаються православні та греко-католики, і Пресвята Богородиця навіть з музейної каплиці Львівської галереї мистецтв дарує милосердя зцілення усім, хто до неї приходить.

Уперше предметом зацікавлення громадськості та наукових досліджень ікона стала у контексті формування виставки вірменських пам’яток у Львові 1932 р. Польський дослідник Мечислав Ґембарович характеризував образ як ікону “візантинізуючої Мадонни”, перемальовану і створену бл. 1534 р. Датування пам’ятки опиралося на найдавніший запис на звороті ікони, який засвідчує її освячення Львівським латинським архієпископом Бернардом Вільчеком саме цього року. Інші зазначені на іконі дати – 1586 та 1671 рр., вказували на час “відновлень” – перемалювань зображення. На поєднання східних і західних елементів у пам’ятці саме 1534 р. вказував також і відомий польський мистецтвознавець Тадеуш Маньковський (1936 р.).

Після Другої світової війни ікона на певний період зникла з поля зору, і знову привернула увагу громадськості у 1984 р., коли була закуплена від приватної особи до фондів Львівської картинної галереї. За свідченням директора картинної галереї, відомого українського мистецтвознавця Бориса Возницького, приніс ікону в червні 1984 р. інженер Андрій Отко. З його слів, ікону в 40-х роках переховувала вчителька школи вірменок-бенедиктинок пані Станкевич. Після смерті вчительки ікона опинилася у її вихованки – Софії Блонської, матері А. Отка.

У відділі реставрації картинної галереї було розкрито первісний авторський живопис, який зберігся без суттєвих втрат, усунуто пізніші записи XVI і XVII ст. Відрізані зверху і знизу краї дошки вирішено не реконструювати, не поновлювалися втрати ґрунту, не робилося тонування. Для експонування ікони було виготовлено спеціальне обрамлення з мікрокліматом, що перешкоджав деформуванню основи. Головні реставраційні роботи виконав відомий фахівець Володимир Мокрій. Ікона Львівської Богородиці 1987 р. була показана на виставці та увійшла до каталогу новореставрованих творів мистецтва з датуванням, запропонованим Б. Возницьким – XIV ст.

У грудні 1990 р. у Львові відбулася міжнародна наукова конференція “Богородиця в духовній культурі українського народу”, під час якої були оприлюднені дослідження про ікону Львівської Богородиці відомих вчених – директора картинної галереї Бориса Возницького, доктора мистецтвознавства Володимира Овсійчука та історика мистецтва Володимира Александровича. В. Овсійчук вважав ікону зразком українського іконописання початку XIV ст. і перенесення її згодом до католицького кафедрального собору гіпотетично пов’язував з імовірною традицією вшанування образу у православній церкві, на місці якої був споруджений костел.

Згідно з концепцією Б. Возницького, ікона була перенесена з котроїсь із львівських церков до латинської кафедри у зв’язку із тим, що під час пожежі у місті 1527 р. було знищено оздобу інтер’єру храму. У другій половині XVI ст., коли Католицька Церква активно впроваджувала у життя рішення Тридентського собору, ікону, як створену іновірцем, було переписано 1586 р., можливо, вірменським малярем Павлом Богушем. Коли ж львівський латинський архієпископ Ян Димітр Соліковський ініціював “очищення костелів від чужих ікон”, образ був переданий вірменам. Таким чином, Львівська Богородиця зберігалася у вірменському соборі до ХХ ст. Головним аргументом на користь раннього датування ікони – XIV ст. (1360-ті рр.), Б. Возницький вважає стилістичну близькість образу із “Мадонною з Вевержі”, що зберігається у Національній галереї у Празі.

В. Александрович у своєму дослідженні критично проаналізував запропоновані версії, не погоджуючись із гіпотетичними конструкціями авторів, що пов’язують перенесення ікони до латинського кафедрального собору із пожежею 1527 р. Історик вбачає суперечності у припущеннях про знищення оздоби храму, про що не згадують тогочасні джерела, а також у свідченні про поновне освячення ікони у 1534 р., що зафіксовано у написі на зворотньому боці дошки, якщо б ішлося про пам’ятку, вшановувану з давніх часів. Важко ствердити однозначно і причини перемалювання образу у другій половині XVI ст. – саме тоді було виконано грецьку монограму Богородиці, що суперечить тезі про латинізацію іконографії. В. Александрович обґрунтував також тезу про те, що архієпископ Ян Димітр Соліковський допускав збереження і вшанування у костелах образів, написаних раніше і у відмінних традиціях.

У процесі дослідження історії унікальної пам’ятки було встановлено, що перед 1869 р. ікона знаходилася у каплиці палацу вірменських архієпископів, і, очевидно, саме звідти потрапила на згадану виставку 1932 р.

Дискусійним виявилося і розчитання напису із датою освячення ікони. Так, М. Ґембарович подав дату, як “день святої Параскеви”. В. Александрович звернув увагу на відсутність глибшого зв’язку між календарним літургійним днем та чином освячення, здійсненого “вранішньої години”. Пропозицію розчитки денної дати як “die Parascere”, тобто “у Великодню П’ятницю”, український вчений обґрунтовує і появою рідкісного темного фону образу Богородиці, що мав би бути освячений у цей день. Водночас дослідник пов’язує виникнення образу із діяльністю львівського мистецького середовища та розвитком львівської іконографічної традиції. Стилістичні “візантинізуючі” риси автор простежив у зображеннях мініатюр антифонаря XVI ст. з Львівського латинського кафедрального собору, що зберігається у фондах відділу рукописних, стародрукованих та рідкісних книг ім. Ф. П. Максименка Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка. Важливим є і виявлення спільної іконографічної традиції Львівської Богородиці з образом Богородиці Одигітрії з церкви св. Симеона Богоприїмця у с. Звертів під Львовом (кін. XV – поч. XVI ст.), іконою з церкви св. Параскеви у Красові, іконами з Белза та Буська (Богородиця зображена на голубому фоні). Багатство пам’яток вказує на атмосферу тісної мистецької та міжконфесійної взаємодії у формуванні іконографії Богородиці Одигітрії у Львівській єпархії, та, зокрема у самому кафедральному місті.

Таким чином, історія виникнення унікальної пам’ятки може бути пов’язана як із пізньовізантійською традицією ісихастського іконописання (йдеться про образ на темному тлі), що була характерною для православної церковної культури XIV-XV ст., так і з формуванням ранньомодерної львівської іконописної традиції, православна основа якої давала широкі можливості для відображення духовного пошуку у фарбах, утім і з запозиченнями із Заходу. Темне тло образу Пресвятої Богородиці Одигітрії Львівської відтінило глибину істини пізнання Божественного шляху спасіння, вказаного вірним Жертвою Бого-Чоловіка Христа та Її Святим Материнством. Як позбавлення всякого помислу та образу мало бути запорукою ісихії у в Ісусовій Молитві ченців, що присвячували життя духовному подвигу, так пізнання Світла Істини мало бути відкритим для вірних на тлі темного “світла”, як називали у давнину фон ікони.

Упродовж багатьох століть це Світло Істини та Божественної Любові променіло зі святих Ликів Пресвятої Богородиці з Дитям, перед якими схилялися у молитві львів’яни, обтяжені турботами та скорботою, засмучені духовною чи тілесною слабкістю. І упродовж століть Пресвята Богородиця-Мати вислуховує прохання та молитви, милістю Божественного Сина даруючи людям зцілення від земних скорбот. Відомі численні випадки, коли за молитвою перед Львівською іконою Пресвятої Богородиці видужували онкологічно хворі, а найбільше перед Святим Образом було зцілено жінок, що страждали від безпліддя.

Тож нехай молитовний Покров Пресвятої Богородиці, явлений львів’янам у Чудотворному Її образі, завжди захищає нас від усіх лих та спокус, і дарує вірне слідування тим єдиним шляхом, на який і вказує Одигітрія.