Преподобний Іринарх, затворник Ростовський, народився в селянській сім'ї в селі Кондаково Ростовського повіту. У Хрещенні він отримав ім'я Ілія. На 30-му році життя святий прийняв постриг в чернецтво в Ростовському Борисоглібському монастирі. Там він став старанно трудитися в чернечих подвигах, відвідував церковні служби, по ночах молився і спав на землі. Одного разу, зглянувшись над мандрівником, який не мав взуття, святий Іринарх віддав йому свої чоботи і з тих пір став ходити босоніж по морозу. Ігуменові не сподобалася така поведінка подвижника, і він почав упокорювати його, примушуючи години по дві стояти на морозі проти своєї келлії або довго дзвонити на дзвіниці. Святий все переносив з терпінням і не змінив своєї поведінки. Ігумен продовжував гніватись, і преподобний був вимушений перейти в Аврамієвський Богоявленський монастир, де був прийнятий в число братії і незабаром був призначений келарем. Преподобний із старанністю виконував свій послух, переймаючись тим, що братія монастиря і служителі не бережуть надбання обителі, марнуючи його без міри. Одного разу уві сні він побачив преподобного Авраамія Ростовського (пам'ять 29 жовтня), який утішив його і благословив роздавати всім потрібне без збентеження. Якось, під час співу Херувимської, преподобний Іринарх голосно заплакав. На питання архимандрита він відповів: "Мати моя померла!"  Залишивши Авраамієвський монастир, преподобний Іринарх перейшов до Ростовського монастиря святого Лазаря, поселився у відокремленій келії і прожив в ній три роки у тісноті і голоді. Тут його відвідував блаженний Іоанн юродивий, на прізвисько Великий Ковпак. Святі підкріплювали один одного духовною бесідою. Старець, проте, мав бажання повернутися в свою первинну обитель - Борисоглібський монастир. Він був прийнятий назад з любов'ю будівничим Варлаамом і став ще суворіше трудитися в обителі. Усамітнившись у затворі, подвижник залізним ланцюгом прикував себе до дерев'яного стільця, наклав на себе важкі ланцюги і хрести. За це він переносив озлоблення і насмішки від монастирської братії. У той час його відвідав давній друг, блаженний Іоан юродивий, що передбачив нашестя Литви на Москву. 25 років провів преподобний Іринарх закутим ланцюгами і веригами у важких працях. Подвиги його викривали усіх марнотратників обителі, і вони збрехали ігуменові, що старець навчає не ходити на монастирські роботи, а трудитися подібно до нього. Ігумен повірив наклепу і вигнав святого старця з обителі. Покірливо підкорившись, преподобний Іринарх знову пішов до Ростова і прожив в монастирі святого Лазаря один рік. Тим часом Борисоглібський ігумен розкаявся в своєму вчинку і послав ченців за преподобним Іринархом.  Він повернувся, докоряючи себе, що живе не так, як братія, яка провадить праведний труд, якого він позбавлений. Преподобний продовжував носити свої тяжкі вериги і, працюючи, виготовляв убогим одяг, в'язав волосяні свити і клобуки. Він спав вночі лише одну годину або дві, решту часу ж молився і бив своє тіло залізною палицею.

Святому Іринарху було видіння про те, що Москву захопить Литва, а церкви по місцях будуть розорені. Він став гірко плакати про майбутнє лихо, і ігумен повелів йому їхати до Москви і попередити царя Василя Івановича Шуйського (1606 - 1610) про небезпеку. Преподобний Іринарх виконав послух. Він відмовився від запропонованих йому дарів і, повернувшись, став старанно молитися, щоб Господь помилував Руську землю.

Вороги з'явилися на Русь, стали завойовувати міста, били жителів, грабували монастирі і церкви. Лжедимитрій і другий самозванець прагнули підкорити Русь польському королеві. Борисоглібський монастир також був захоплений ворогами, які увійшли до святого затворника і здивувалися прямим і сміливим промовам старця, що передбачив їм загибель.

Сапега, що зупинився в Борисоглібському монастирі, побажав бачити старця, що сидить в ланцюгах, і здивувався такому подвигу. Коли пани, що прийшли з Сапегою, сказали йому, що старець молиться за Шуйського, преподобний сміливо сказав: "Я в Росії народжений і хрещений, за російського царя і Бога благаю". Сапега відповідав: "Правда в батечку велика - в якій землі жити, тій землі і служити". Після цього преподобний Іринарх став переконувати Сапегу піти з Росії, якщо ж не вчинить так, то передбачив йому смерть.

Преподобний Іринарх стежив за ходом війни і послав князеві Димитрію Пожарському своє благословення і просфору. Він велів йому йти під Москву, передбачивши: "Побачите славу Божу". На поміч Пожарському і Мініну преподобний передав свій хрест. За допомогою Божою росіяни здолали Литву, князь Пожарській опанував Кремлем, і в Російській землі поступово почав встановлюватися мир. Старець Іринарх як і раніше невпинно благав Бога із сльозами про позбавлення Русі від ворогів і, володіючи силою творити дива, зціляв хворих і біснуватих. Йому був відкритий день упокоєння, і він, покликавши своїх учнів, Олександра і Корнілія, став давати їм повчання і, попрощавшись зі всіма, тихо відійшов до Господа у вічний спокій (+ 13 січня 1616 року). Після святого старця залишилося 142 мідних хрести, сім наплічних вериг, ланцюг в 20 сажнів, який він носив на шиї, залізні пута для ніг, вісімнадцять ручних оков, "зв'язні", які він носив на поясі, вагою в пуд, і залізна палиця, якою він бив своє тіло і проганяв бісів. У цих трудах, як називав їх старець, він прожив 38 років, у миру прожив 30 років, помер же 68-ми років від народження. Після смерті преподобного Іринарха здійснювалося багато чудес при його гробі, особливо ж зцілень хворих і біснуватих при покладанні на них хрестів і ланцюгів святого подвижника.