Святитель Даниїл,  Архієпископ Сербський жив в часі розквіту древньої Сербії. Маючи вельможне походження, юнаком він зростав при дворі сербського царя Стефана Уроша Милутіна. Таємно утікши від царського двору, прийшов до Кончульського монастиря святого Миколая на річці Ібре, де і був пострижений в іноцтво. Він з ревністю виконував чернечі обітниці, перебуваючи повсякчасно на молитві. Молитва, сльози розчулення та покаяння, піст та інші подвиги незабаром учинили його зразком для іноків. Покликаний архиєпископом Євстафієм II, був посвячений ним в ієромонаха і затриманий в монастирі Жиче. Даниїл був надзвичайно вродливим юнаком та був обдарований Господом чудовим голосом. Духовним собором він був обраний ігуменом Хіландарського монастиря. Окрім духовних подвигів, ігумену Даниїлу довелось звершувати подвиги зовнішньої  боротьби, захисту обителі від разбійників, що спустошували тоді Святу Гору. Після відновлення миру він залишив ігуменство в Хіландарі і перейшов до Кареї, в скит святого Савви. Незабаром він став єпископом Холмським (у нинішній Герцеговині), а згодом - архиєпископом усіх сербських і поморських земель. Особливо багато трудів і турбот святитель Даниїл віддав на влаштування та оздоблення церков у двох архиєпископських кафедральних монастирях, в Жичі і Печі. В різноманітних місцевостях Сербії, до прикладу у твердині Магличе, у містечках Єлице, Лізице та інших він побудував і відновив багато церков, монастирів та інших церковних споруд. Турбувався і про благоустрій господарств для забезпечення життєдіяльності різноманітних церковних установ. Відомий він не лише як благочестивий подвижник, церковний и державний діяч, але й письменник. Час правління архиєпископа Даниїла був найкращим часом як внутрішнього, так і зовнішнього розквіту Сербської Церкви.