Апостол Павло у посланні до Галатів пише, що разом з апостолом Петром шанувались  стовпами Церкви ще й апостоли Яків та Іван. Святий Яків був сином Йосифа Обручника від його першої дружини і тому у Євангелії називається братом Господнім. Згідно Переданння, Господь Ісус Христос явився йому після Свого воскресіння і поставив його єпископом Єрусалимської церкви.

Таким чином, на долю апостола Якова випала особлива діяльність: він не мандрував з проповіддю різнимм країнами, як решта апостолів, а навчав і священнодіяв у Єрусалимі, що мало надзвичайно важливе значення для християнського світу. Як глава Єрусалимскої церкви, він головував на Апостольскому соборі у Єрусалимі в 51 році. Голос його тут фактично був вирішальним, і пропозиція, внесена ним, стала резолюцією Апостольского собору (Дії 15 глава). Ця обставина відіграє важливе значення, з огляду на претензійність Католицької Церкви вивищити апостола Петра на ступеню глави Церкви для того, щоб згодом затвердити це главенство за Римським папою.

Значення апостола Якова ще більше зміцнювало його подвижницьке життя. Він був строгий дівственник, не пив ані вина, ані інших спиртних напоїв, утримувався від споживання м'яса, носив одежу лише льняну. Мав зазвичай усамітнюватись для молитви у храмі і там навколішки молився за свій народ. Він так часто клячів на землі в часі молитви, що шкіра на колінах його затвердла.

Служіння апостола Якова було вкрай важким: в середовищі найлютіших ворогів християнства. Він вчиняв настільки благоразумно та справедливо, що його поважали не лише християни, але і юдеї, його називали опорою народу і праведником.

Пребуваючи в сані Єрусалимського єпископа майже 30 років, він поширив і утвердив святу віру у Єрусалимі та по цілій Палестині. Коли апостол Павло в часі останньої своєї подорожі відвідав апостола Якова, то в той час до нього зібрались пресвітери, і щодо успіхів християнської проповіді серед євреїв сказали таке: «Бачиш, брате, скільки тисяч серед юдеїв увірувало, і всі вони -ревні оборонці закону» (Дії 21, 20). Багато хто з євреїв навертались до Церкви лише завдякий довірі до проповіді праведника.

Бачачи такий вплиив апостола, юдейські начальники почали боятись, щоб увесь народ не навернувся до Христа, і вирішили скористатися проміжком часу між відбуттям прокурора Феста і прибуттям на його місце Альбіна (62 рік після Р. X. ) для того, щоб або схилити Якова до відречення від Христа, або умертвити його.

Первосвящеником на той час був безбожний садукей Анан. При величезному скупченні народу апостола ввели на портик храму, і після кількох улесливих слів зневажливо запитали: «Розкажи нам про розіпятого» - «Ви питаєте мене про Ісуса? - гучно сказав праведник. - Він сидить на Небесах праворуч Всевишньої сили і знову прийде на хмарах небесних». У натовпі виявилось чимало християн, котрі радісно вигукнули: «Осанна Сину Давидовому!» А первосвященики  і книжники заволали: «О, і сам праведник помиляється!» і штовхнули його на землю. Яків зміг ще припіднятись на коліна і промовив: «Господи, прости їм! Вони не відають, що чинять». «Побиймо його камінням», - заголосили його вороги. Один священик з коліна Рихава (вони не пили вина, жили в наметах, не сіяли ані пшениці, ані винограду) почав умовляти їх: «Що ви задумали? Чи не бачите, праведник за вас молиться». Але цієї ж миті один нахаба, що займався ткацтвом, вдарив своїм валиком апостола по голові і заподіяв йому смерть. Разом з ним було вбито багатьох християн.

Юдейський історик Йосиф Флавій, перелічуючи причини падіння Єрусалиму, говорить, що Господь, покарав євреїв, зокрема, за убивство праведного Якова. Апостол Яків незадовго до своєї смерти написав соборне послання. Головна мета послання - підбадьорити й укріпити навернених до віри юдеїв в часі випробовувань, котрі їм належало перетерпіти, і засерегти їх від омани, буцімто лише єдина віра може спасти людину. Святий Апостол пояснює, що віра, яка не супроводжується добрими ділами, - мертва и не веде до спасіння. Церковне передання приписує апостолові Якову укладення  найдревнішого чину Божественної Літургії.