Неподалік Ватопедського Афонського монастиря, побудованого в 395 році в період царювання Костянтина Великого, під час сильної бурі впав з корабля в море царевич Аркадій, син імператора Феодосія Великого. Усі думали, що він загинув. Однак недалеко від того місця, де знаходився монастир, під тінню одного з прибережних чагарників супутники Аркадія побачили царевича, що спокійно спав. Прокинувшись, він розповів, як був чудовим чином позбавлений неминучої загибелі заступництвом Богоматері. На згадку цієї події монастирю, що розташувався тут, було дано назву «Ватопед», тобто кущ підлітка.

Імператор Феодосій Великий, дізнавшись про чудове спасіння сина, на подяку за це не тільки поширив, прикрасив і збагатив Ватопедський монастир, а й пожертвував обителі зроблену з мастики ікону Божої Матері.

Ця ікона була названа «Ктиторською» (інша назва – Віматарісса або Вівтарниця) – на згадку про те, що імператор був ктитором (у перекладі з грецької – організатором та прикрасником монастиря). Ця «Ктиторська» ікона була розміщена в соборному Благовіщенському храмі у вівтарі на горньому місці. Це стало приводом до назви цієї святої ікони ще «Вівтарницею».

У 862 році, коли араби, розоряючи і грабуючи Кріт, Сицилію та інші острови, вже стали бешкетувати в межах святої Афонської Гори та наближалися до Ватопедської обителі, еклезіарх монастиря ієродиякон преподобний Сава Віматаріс (Алтарник), не бажаючи допустити, щоб вони поглумилися над християнськими святинями, приховав Ктиторську ікону та хрест у колодязі, що знаходився під помостом вівтаря. Поставивши перед святинями палаючу свічку, він насунув зверху мармурову плиту врівень з помостом. Проте самого священника варвари схопили та повели в полон.

Лише майже через сімдесят років нещасний бранець отримав волю. Душа його прагнула туди, де він колись служив Господу — до Святої Гори. Чудовий в минулому Ватопед тепер являв собою жалюгідні руїни. Нечисленна братія працювала над відновленням зруйнованої обителі, до них приєднався старець-полонений.

Пригадуючи події колишнього життя та обставини, за яких він змушений був залишити Ватопедську обитель, ієродиякон вказав місце, куди він приховав святу ікону Богоматері та хрест, і просив зрушити одну з плит вівтарного помосту. Під нею братія справді знайшла і ікону Пресвятої Богородиці, і життєдайний Хрест Господній. Навіть свічка ще горіла перед ними.

Ця свічка і досі горить незгасимо при святій Ктиторській іконі Богоматері: ченці, додаючи віск, зберігають її таким чином з роду в рід.

Оскільки обидві святині були знайдені в понеділок, то, починаючи з часу їхнього набуття, в цей день у Ватопедській обителі звершується урочистий молебень Божої Матері в соборі, а наступного дня служиться урочиста літургія з благословенням колива та піднесенням частини просфори на честь Богоматері. Таке постійне святкування триває понад десять століть і якнайкраще свідчить про істинність події, глибоко відбитої в переказах Ватопедської обителі.

Ктиторська ікона нині знаходиться на вівтарі соборного храму, на горньому місці.