Заповідь дотримання посту є перша заповідь, отримана людиною після її створення.
Згрішив Адам, утішившись із плодів забороненого дерева, і страшне покарання впало на весь рід людський.
З тієї пори диявол одержав доступ до серця впалої людини. З тієї ж пори досконале творіння Боже - Адам , що не знав колись ні злості, ні суму, - став поневолений пристрастями, у яких донині, як у смолі пекельній, киплять наші серця, що позбулися блаженного спілкування з Богом.
Чи не тому Господь наш Ісус Христос, прийшовши у світ для спасіння грішників, які гинуть у своїх беззаконнях, починаючи Своє служіння на землі, сорок днів і ночей постив у пустелі, власним прикладом нагадуючи про доброчинність й обов'язковість посту? Чи не тому трикратним відкиданням спокус ворожих виявив Він на образ духовної боротьби, неминучої для кожного, хто прагне поєднати благий плід стриманості з внутрішнім духовним зростанням?

Але для того, щоб безперешкодно прямувати вузьким шляхом спасіння, уникаючи широкої дороги, яка веде, за словами Спасителя, у погибель,треба ясно зрозуміти, що не однією лише помірністю в їжі й плотському житті перемагається гріх, але очищенням серця й ревним прагненням до непорочної чистоти душі. У допомозі цьому святому прагненню, цієї благодатної і доброчинної ревності є головний зміст дотримання посту.

«Ухиляйся від зла й твори добро» ( 1 Петр. 3:11), - ці слова Святого Письма треба в першу чергу пам'ятати всім нам протягом Великого посту.
На жаль, серед людей церковних зустрічаються нині заблудлі й нерозумні, що не розуміють високого духовного змісту Великого посту, що вважають для себе достатнім й вичерпним просте утримання від вкушання скоромної їжі.
Горе нам, нерозумним, і горе нам - лицемірним!
Май на увазі, ти, який не їси м'яса: Чи не засмутив ти ближнього свого? Чи не нарікав на Бога в немочах і тяготах душі? Чи не таїш на кого образи, злість, заздрість? Чи не пишаєшся уявними достоїнствами своїми? Чи дякуєш Господу за все послане тобі? Чи не обіймають твоє серце суєтні земні турботи?
Або - викидаючи м'ясо із трапези своєї, упокоряючи тіло - ти дбаєш про власну душу, намагаючись викинути і викинути із серця гнів і лицемірство, сріблолюбство й норовливість, надмірність і самолюбство?
Грізно попереджає нас Свята Православна Церква, що не буде нам користі від стриманості тілесної, якщо не з'єднаємо ми її зі стриманістю духовною - від зла, від пристрастей, від гріха, що роздирає нас.
«Марно ти радуєшся, душе моя, - чуємо ми у великопісних молитослів'ях, - утриманню від їжі, тоді як від пристрастей ти не очищена: якщо не стане помірність причиною виправлення твого, зненавиджена будеш від Бога».