Іверська ікона (яка зараз зберігається на Афоні) в IX столітті знаходилася у однієї благочестивої вдови, що жила поблизу міста Нікеї. За імператора Феофіла (829 - 842) іконоборці, що знищували святі ікони, прийшли в будинок цієї християнки, і один воїн списом ударив по образу Богородиці. Негайно з ураженого місця потекла кров.

Вдова, боячись знищення святині, пообіцяла імператорським воїнам хабаря і просила їх до ранку не займати ікони. Коли вони пішли, жінка разом з сином (згодом афонським ченцем), для збереження святої ікони опустила її в море.

Ікона, стоячи на воді, припливла до Афону. Афонські ченці, декілька днів бачивши в морі вогненний стовп, сягаючий аж до Неба, прийшли до берега і знайшли святий образ, що стоїть на воді.

Після молебню про дарування монастирю святині, що з'явилася, благочестивий чернець Іверського монастиря святий Гавриїл Грузин (пам'ять 12 липня), по велінню Божої Матері, що з'явилася йому уві сні, пішов по воді, прийняв святу ікону і поставив в храмі.

Проте наступного дня ікона була знайдена не в храмі, а над воротами обителі. Так повторювалося кілька разів, поки Пресвята Діва не відкрила святому Гавриїлу Свою волю уві сні, сказавши, що не бажає бути такою, що зберігається ченцями, а хоче бути їх Хранителькою.

Після цього образ був поставлений над монастирськими воротами. Тому свята ікона називається Портаїтисою, Вратарницею.