Преподобний Димитрій Прилуцький, Вологодський чудотворець, народився в багатій купецькій сім'ї у Переславлі-Заліському. З юності преподобний відрізнявся рідкісною красою. Прийнявши постриг в одному з Переславльських монастирів, в Нагірному Борисо-Глібському, на березі Плещеєвого озера поблизу міста святий заснував Свято-Миколаївський спільножитний монастир і став його ігуменом.

У 1354 році Димитрій уперше зустрівся з Преподобним Сергієм Радонежським, що бував у Переславлі у єпископа Афанасія. З тих пір неодноразово розмовляв з Преподобним Сергієм і зближувався з ним. Слава про переславльського ігумена так розповсюдилася, що він став восприємником дітей великого князя Димитрія Івановича. Під впливом Радонежського чудотворця преподобний вирішив віддалитися в глухе місце і разом з учнем Пахомієм відправився на Північ. У вологодських лісах, на річці Великій, в Авнєжській окрузі, вони побудували храм Воскресіння Христового і хотіли зааснувати монастир. Але місцеві жителі боялися позбутися угідь, і пустинники, не бажаючи нікому бути тягарем, попрямували далі.

Неподалік від Вологди, в закруті річки, у відокремленому місці преподобний Димитрій вирішив створити перший на Півночі Русі спільножитний монастир. Жителі Вологди і околиць з радістю погодилися допомогти святому. Власники землі, призначеної під монастир, Ілля та Ісидор затоптали навіть озимі ниви, щоб храм був побудований негайно. У 1371 році споруджений був дерев'яний Спаський собор, і почала збиратися братія. Багато учнів преподобного перейшли сюди з Переславля. Поглиблена молитва і строге подвижництво поєднувалися у прилуцького ігумена з милосердям: він годував убогих і голодних, приймав мандрівників, розмовляв з тими, що потребують утіхи, давав поради. Преподобний любив молитися наодинці.

Постійною їжею його була лише просфора з теплою водою, навіть в часі свят він не приймав дозволені уставом вино і рибу. Взимку і влітку носив лише старий кожух, до глибокої старості ходив разом з братією на загальні роботи. Внески в обитель святий приймав з належним розглядом, стежачи, щоб благодіяння монастирю не були збитковими для ближніх, що їх подавали. Господь наділив Свого догідника даром прозорливості.

Помер преподобний в глибокій старості 11 лютого 1392 року. Братія знайшла його немов сонного, келія ж була наповнена дивовижними пахощами. Чудеса від мощів святого Димитрія почалися у 1409 році, а в XV сторіччі шанування його розповсюдилося по всій Русі. Не пізніше за 1440 рік, на підставі розповідей учня Димитрія, ігумена Пахомія, прилуцький чернець Макарій написав його житіє (Великі Мінеї-читання, 11 лютого).