Після усікновення голови Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Івана, тіло його було похоронене учнями в самарійському місті Севастії, а чесна голова прихована Іродіадою в ганебному місці. Благочестива Іванна, дружина царського домоправителя Хузи (про неї згадує святий євангелист Лука - Лк. 8, 3), таємно взяла святу голову, поклала її в скриню і поховала на Єлеонській горі - в одному з маєтків Ірода.

Через багато років маєток цей перейшов у володіння благочестивому вельможі Інокентію, який розпочав будувати там церкву. Коли копали рів для фундаменту, було знайдено скриню з чесною головою Івана Хрестителя. Інокентій дізнався про велич святині за благодатними знаменнями, явленими від неї. Так відбулося Перше знайдення голови.

Інокентій зберігав її з найбільшим благоговінням, але перед своєю смертю, боячись, як би святиня не була зганьблена невірними, він знову приховав її в тому самому місці, де знайшов. Після його смерті церква прийшла в запустіння і руйнувалася.

В часі правління рівноапостольного царя Костянтина Великого (+ 337, пам'ять 21 травня), коли християнська віра стала процвітати, двом ченцям, що прийшли до Єрусалиму на поклоніння святим місцям, двічі з'явився сам святий Предтеча і відкрив місце знаходження своєї чесної голови. Іноки відкопали святиню і, поклавши її в мішок з верблюжої шерсті, пішли до себе додому. По дорозі вони зустріли незнайомого гончаря і дали йому нести дорогоцінну ношу. Не знаючи, що він несе, гончар спокійно продовжував шлях, але йому з'явився сам святий Предтеча і велів бігти від недбайливих і ледачих ченців разом з тим, що було у нього в руках. Гончар сховався від ченців і вдома з почестю зберігав чесну голову. Перед смертю він запечатав її у водоносну скриню і передав сестрі. З тих пір чесна голова була спадково бережена благоговійними християнами, поки її володарем не став священик Євстафій, затьмарений аріанською єрессю. Він спокусив безліч недужих, які зцілилися від святої голови, приписуючи благодать єретицтву. Коли його блюзнірство відкрилося, він був вимушений утікати. Закопавши святиню в печері, поблизу Ємеси, єретик розраховував згодом повернутися і знову заволодіти нею для розповсюдження псевдовчення. Але Бог не допустив цього. У печері поселилися благочестиві ченці, а потім на цьому місці виник монастир. У 452 році архімандритові цієї обителі Маркелу святий Іван Хреститель у видінні вказав місце заховання своєї голови. Це знайдення стало святкуватися як друге. Святиня була перенесена в Ємеси, а потім до Константинополя.