Святі мученики Павло і його сестра Юліанія були страчені при імператорові Авреліані (270 - 275) у Фінікійському місті Птолемаїді. Одного разу імператор приїхав до Птолемаїди. Серед стрічаючих був і Павло, який осінив себе хресним знаменням, і це було помічено.

Його тут же схопили і кинули до темниці. Коли наступного дня його привели на суд, він відкрито і сміливо сповідав свою віру в Христа, за що був підданий жорстоким мукам. Юліанія, бачивши страждання брата, стала при всіх звинувачувати імператора в несправедливості і жорстокості, за що також була піддана катуванням.

Мучеників били, тіла їх рвали залізними крюками, палили на розжарених гратах, але не могли зломити дивовіжного терпіння сповідувачів Господніх. Троє воїнів, які катували святих, вражені величчю духу мучеників, увірували в Христа. Ці нові обранці Божі Квадрат, Акакий і Стратоник були негайно страчені. Мучитель спробував спокусити святу Юліанію обіцянкою узяти її в дружини, якщо вона відмовиться від Христа, але свята відкинула пропозицію спокусника і залишилася непохитною. За повелінням імператора мученицю віддали до блудилища для осквернення, але Господь зберіг її і там: усі, що намагалися доторкнутися до святої, позбавлялися зору. Тоді розгніваний імператор наказав знову палити тіла мучеників. Народ, що товпився навколо, дивлячись на страждання безневинних, почав голосно ремствувати, Авреліан наказав негайно обезголовити мучеників.

З радісними обличчями брат і сестра йшли на страту і співали: "Ти нас Господи, спасеш від супротивників наших, і наших ненависників засоромиш!" (Пс. 44, 8).