Преподобний Яків посник трудився неподалік від Фінікійського міста Порфиріона. П'ятнадцять років він жив у печері, вдаючись до чернечих подвигів, і отримав від Господа дар чудотворінь. Під його впливом багато місцевих жителів навернулися до християнської віри. Слава про подвижника поширювалася. Тоді, щоб не впасти в спокусу, преподобний перейшов до іншого місця.

Знайшовши нову печеру, він прожив в ній тридцять років. Страшні мережі приготував диявол подвижникові. Яків зцілив отроковицю від біснування, але впав з нею в гріх. Устрашившись цього гріха, він впав у відчай від здійсненого, довго поневірявся по пустелі, не знаходячи собі ані притулку, ані спокою, мучений розкаяннями совісті, і зовсім вже було вирішив залишити чернече життя і піти в світ. Але безмірна милість Божа, яку не можуть подолати гріхи всього світу і яка хоче всім людям спасіння, не допустила погибелі і цієї душі, що стільки років щиро працювала своєму Владиці. Господь зруйнував диявольський намір погубити подвижника і повернув його через покаяння на шлях спасіння. Блукаючи в пустелі, Яків побачив монастир і, увійшовши до нього, сповідав перед ігуменом і братією свій гріх. Ігумен переконував його залишитися з ними, боячись, щоб він остаточно не впав у відчай. Але Яків пішов і знову довгий час мандрував по пустелі. Нарешті Всевишній Промисл Божий поставив на його шляху пустинника, сповненого благодаті і мудрості. Прийнявши від нього покаяння, пустинник запропонував Якову залишитися у нього. Проте Яків не залишився у старця, а, укріплений і обнадіяний бесідами з ним, зачинився в печері і десять років приносив Богові покаяння, плакавши і ридаючи, просячи вибачення за скоєний гріх.

Господь послухав молитви ченця, що розкаявся, і повернув йому Свою милість: Яків знову віднайшов дар чудотворінь. До самої смерті він залишався в своїй печері, де і був похований.